У липні 2002 р. Р. звернувся до суду з позовом до
Науково-дослідного проектного інституту "Союз" про стягнення
заробітної плати та відшкодування моральної шкоди. На
обґрунтування позову Р. послався на те, що з 1994 р. перебував із
відповідачем у трудових відносинах. У березні 2002 р. він
звільнився за власним бажанням, однак відповідач не виплатив йому
заробітну сплату, яка становить 921 грн. Позивач просив стягнути з
відповідача цю суму і, крім того, 201 грн. компенсації втрати
частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її
виплати та 1 тис.грн. на відшкодування моральної шкоди.Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 12 листопада
2002 р. зазначене рішення суду змінив, у задоволенні позову про
відшкодування моральної шкоди відмовив, у решті рішення залишив
без зміни.У касаційній скарзі Р. просив ухвалу апеляційного суду
Харківської області від 12 листопада 2002 р. скасувати,
посилаючись на те, що її постановлено з порушенням норм
матеріального та процесуального права, а рішення
Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 вересня
2002 р. залишити без зміни.Перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.Статтею 237-1 КЗпП ( 322-08 ) передбачено, що відшкодування
власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику
провадиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до
моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або
змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.Апеляційний суд, змінюючи рішення районного суду й
відмовляючи в задоволенні вимог позивача про відшкодування
моральної шкоди, виходив з того, що на порушення ст. 202 ЦПК
( 1502-06 ) районний суд у рішенні не навів доказів, які б
підтверджували спричинення позивачеві такої шкоди. Проте
погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови від
31 березня 1995 р. N 4 ( v0004700-95 ) "Про судову практику в
справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з
наступними змінами та доповненнями) зазначив, що відповідно до ст.
237-1 КЗпП ( 322-08 ) за наявності порушення прав працівника у
сфері трудових відносин (незаконне звільнення тощо), яке призвело
до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків
або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого
життя, обов'язок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду
покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від
форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про
відшкодування моральної шкоди, зазначені роз'яснення Пленуму
Верховного Суду України не врахував і не звернув уваги на те, що
суд першої інстанції, встановивши порушення відповідачем прав
позивача, у рішенні навів мотиви, з яких задовольнив вимоги
позивача про відшкодування моральної шкоди.У зв'язку з тим, що апеляційний суд змінив рішення районного
суду та відмовив Р. у частині задоволення вимог про відшкодування
моральної шкоди помилково, Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України, керуючись п. 3 ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ),
касаційну скаргу Р. задовольнила, ухвалу апеляційного суду
Харківської області від 12 листопада 2002 р. в цій частині
скасувала, а рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова
від 20 вересня 2002 р. залишила без зміни.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення тощо), яке призвело до його...
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення тощо), яке призвело до його [...]
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on January 14, 2004
Document n0137700-04, current version — Adoption on January 14, 2004