Вироком Зачепилівського районного суду Харківської області
від 16 січня 1998 р. К., раніше судимого (16 травня 1989 р його
було засуджено за ч. 3 ст. 81 КК ( 2001-05 ) із застосуванням ст.
25-1 КК на три роки позбавлення волі умовно з обов'язковим
залученням до праці, а за ухвалою Орджонікідзевського районного
суду м. Харкова від 21 січня 1991 р. на підставі ч. 5 ст. 25-1 КК
направлено для подальшого відбування покарання на один рік чотири
місяці три дні до виправно-трудової колонії загального режиму, 30
травня 1996 р. за ч. 3 ст. 140 КК - на три роки позбавлення волі з
конфіскацією всього майна та відстрочкою виконання вироку на
підставі ст. 46-1 КК на два роки), засуджено за ч. 2 ст. 140 КК на
три роки позбавлення волі з конфіскацією всього майна та за ч. 3
ст. 140 КК на чотири роки позбавлення волі з конфіскацією всього
майна. На підставі ст. 42 КК йому визначено чотири роки
позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а відповідно до ст.
43 КК за сукупністю вироків остаточно - п'ять років позбавлення
волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з конфіскацією
всього майна.Постановою президії Харківського обласного суду від 4 грудня
1998 р. вирок змінено - місцем відбування К. покарання визначено
виправно-трудову колонію посиленого режимуК. засуджено за те, що, будучи раніше судимим за корисливі
злочини, він починаючи з другої половини серпня 1996 р. по 6
вересня 1997 р. таємно викрав особисте майно М. з його подвір'я та
будинку з проникненням у житло й усього за 13 разів викрав його на
загальну суму 4 тис. 24 грн., заподіявши потерпілому значну шкоду.Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування постанови президії Харківського обласного
суду щодо К. та залишення без зміни вироку Зачепилівського
районного суду. Судова колегія в кримінальних справах Верховного
Суду України протест задовольнила з таких підстав.Винність К. у вчиненні злочинів, за які його засуджено,
доведено, його дії правильно кваліфіковано за частинами 2, 3 ст.
140 КК ( 2001-05 ).У справі встановлено, що К. раніше відбував покарання у
вигляді позбавлення волі - ухвалою Орджонікідзевського районного
суду м. Харкова від 21 січня 1991 р. його як умовно засудженого до
позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці на підставі ч.
5 ст. 25-1 КК ( 2001-05 ) було направлено для подальшого
відбування покарання на один рік чотири місяці три дні до
виправно-трудової колонії загального режиму, звідки 30 травня 1992
р. було звільнено у зв'язку з відбуттям покарання. Тому суд
відповідно до вимог абзацу 5 ч. 4 ст. 25 КК обгрунтовано призначив
засудженому відбування покарання за новим вироком у
виправно-трудовій колонії суворого режиму. Президія ж Харківського
обласного суду безпідставно та без обгрунтування свого рішення
змінила режим виправно-трудової колонії з суворого на посилений.
Виходячи з наведеного судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду
України задовольнила, постанову президії Харківського обласного
суду від 4 грудня 1998 р. щодо К. скасувала, а вирок
Зачепилівського районного суду Харківської області від 16 січня
1998 р. залишила без зміни.
Відповідно до абзацу 5 ч. 4 ст. 25 КК України особа, що засуджувалась умовно до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці й направлялася для відбув...
Відповідно до абзацу 5 ч. 4 ст. 25 КК України особа, що засуджувалась умовно до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці й направлялася для відбування [...]
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on June 1, 1999
Document n0120700-99, current version — Adoption on June 1, 1999