Document n0115700-03, current version — Adoption on November 12, 2003

СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
12.11.2003

Згідно зі ст. 227 ЦК України договір купівлі-продажу
жилого будинку має бути нотаріально посвідченим, а відповідно
до ст. 105 цього Кодексу власнику самовільно збудованого
будинку забороняється укладати такий договір

(Витяг)

У березні 2000 р. Г. звернулася до суду з позовом про
визнання дійсним договору купівлі-продажу будинку, позначеного на
схемі домоволодіння літерою "Б", та права власності на нього.
Обгрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначала, що 14 червня 1979
р. придбала за 5 тис. 500 крб. у свого чоловіка К. спірний будинок
для проживання своїх дітей - Г.Т. і П. Договір купівлі-продажу в
нотаріальній конторі оформлений не був тому, що будинок К.
побудував без належного дозволу та реєстрації на території
домоволодіння, частина якого, позначена на схемі домоволодіння
літерою "А", належала йому на праві власності. Посилаючись на те,
що вона зі свого боку виконала всі істотні умови договору
купівлі-продажу, а саме: сплатила К. 5 тис. 500 крб. - вартість
будинку, весь час сплачувала вартість комунальних послуг,
проживала в цьому ж будинку разом із дітьми, проводила його
капітальний та поточні ремонти.
Під час розгляду справи М. пред'явив зустрічний позов до Г.Т.
та П. про усунення перешкод у користуванні будинком та їх
виселення. Він зазначав, що в 1995 р., після смерті його діда К.,
отримав у спадщину за заповітом 1/3 спірного домоволодіння, яке
складається з двох будинків, позначених на схемі домоволодіння
літерами "А" і "Б". При оформленні спадщини йому стало відомо, що
частина будівель не була прийнята в експлуатацію, і в 1998 р. він
зареєстрував ці будівлі. Про те, що К. продав частину
домоволодіння Г., йому відомо не було. М. стверджував, що 5 тис.
500 крб. були передані позивачкою К. як плата за реєстрацію
фіктивного шлюбу між ними, позивачка та її діти вселилися і
проживали в спірному будинку як тимчасові мешканці, у зв'язку з
чим просив задовольнити позов про їх виселення.
Справа судами розглядалася неодноразово. Останнім рішенням
Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2003 р. позов
Г. задоволено; договір купівлі-продажу будинку, позначеного на
схемі домоволодіння літерою "Б", укладений 14 червня 1979 р. між
Г. та К., визнано дійсним, за Г. визнано право власності на цей
будинок.
У задоволенні позову М. до Г.Т. і П. про витребування майна
із чужого незаконного володіння та їх виселення відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду м. Києва від 30 липня 2003 р. рішення суду
першої інстанції залишено без зміни.
У касаційній скарзі М. просив скасувати постановлені судові
рішення і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої
інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм
матеріального права.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 202 ЦПК ( 1502-06 ) рішення суду
повинно бути законним і обгрунтованим. У зв'язку з цим суд
зобов'язаний зазначити в рішенні про доведеність чи недоведеність
фактів, з якими закон пов'язує наявність порушеного права або
невиконання зобов'язання чи інші підстави щодо задоволення
заявлених вимог.
Згідно зі ст. 227 ЦК ( 1540-06 ) договір купівлі-продажу
жилого будинку має бути нотаріально посвідченим, а відповідно до
ст. 105 цього Кодексу власнику самовільно збудованого будинку
забороняється укладення такого договору.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які
містяться в п. 4 постанови від 28 квітня 1978 р. "Про судову
практику в справах про визнання угод недійсними" ( v0003700-78 ),
щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі
ч. 2 ст. 47 ЦК ( 1540-06 ), суд повинен перевірити, чи підлягала
виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була
нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.
Усупереч цим положенням та вимогам статей 30, 62 ЦПК
( 1501-06 ), суд, задовольнивши позов Г. про визнання дійсним
договору купівлі-продажу спірного будинку, не встановив сторони та
характер правовідносин, що виникли, факт порушення прав і свобод
Г., за захистом яких вона звернулась, і за наявності у
відповідачів чинних право встановлюючих документів на все
домоволодіння визнав право власності на будинок, позначений на
схемі домоволодіння літерою "Б", за позивачкою.
Зважаючи на те, що судові рішення постановлені з порушенням
норм матеріального та процесуального права, що призвело до
неправильного вирішення справи, Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України рішення Голосіївського районного суду м.
Києва від 19 травня 2003 р. та ухвалу колегії суддів судової
палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 30 липня
2003 р. скасувала і направила справу на новий судовий розгляд до
суду першої інстанції.
"Вісник Верховного Суду України",
N 1 (41), 2004



on top