Про скасування ухвали судової колегії
Resolution of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt on February 26, 1999
Document n0100700-99, current version — Adoption on February 26, 1999

                                                          
ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
від 26.02.99

(Витяг)
У червні 1998 р. Г. звернувся в суд із позовом до Верховного
Суду України, в якому просив зобов'язати Голову Верховного Суду
України розглянути його скарги в порядку нагляду на ухвалу
Прилуцького районного суду від 15 квітня 1996 р. і рішення
Ічнянського районного суду від 11 жовтня 1997 р. та відшкодувати
матеріальну й моральну шкоду, заподіяну тим, що скарги у
Верховному Суді України тривалий час не вирішувались і були
надіслані для розгляду до суду нижчого рівня.
Ухвалою судді Київського міського суду від 25 червня 1998 р.
Г. було відмовлено у прийнятті цієї заяви як такої, що не підлягає
розгляду в порядку цивільного судочинства, на підставі п. 1
ст. 136 ЦПК ( 1502-06 ). В ухвалі зазначалося, що підстави та
порядок відшкодування шкоди, заподіяної при здійсненні правосуддя,
визначені в ст. 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та в Законі
"Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові
незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства,
прокуратури і судів" ( 266/94-ВР ), які виключають можливість
розгляду цього питання в порядку цивільного судочинства. Суддя
послався також на роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що
містяться в п. 16 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9
( v0009700-96 ) "Про застосування Конституції України при
здійсненні правосуддя", відповідно до яких матеріальна та моральна
шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується
державою згідно зі ст. 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ) лише
безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як
неправосудного.
Ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного Суду
України від 19 серпня 1998 р. касаційна скарга Г., в якій із
посиланням на статті 55, 56 Конституції України ( 254к/96-ВР )
порушувалось питання про скасування ухвали судді Київського
міського суду і задоволення позовних вимог, була задоволена
частково - скасовано ухвалу судді і питання щодо прийняття
позовної заяви передано на розгляд до суду першої інстанції.
Як на підставу скасування ухвали судова колегія послалась на
те, що суддя мотивував відмову в прийнятті позовної заяви Г. лише
в частині вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,
а щодо інших вимог цього не зробив. Крім того, на думку колегії, в
ухвалі необгрунтовано зазначено, що ст. 62 Конституції України
( 254к/96-ВР ) визначає не тільки підстави, а й порядок
відшкодування шкоди, завданої при здійсненні правосуддя, який
виключає можливість розгляду справи в порядку цивільного
судочинства. Судова колегія зазначила, що за змістом цієї статті в
ній ідеться про права особи, яка притягується до кримінальної
відповідальності, у тому числі про її право на відшкодування
державою матеріальної і моральної шкоди. Порядок же відшкодування
такої шкоди цією нормою не визначається, і в ній немає положень
про неможливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування ухвали судової колегії в цивільних справах
Верховного Суду України у зв'язку з порушенням норм цивільного
процесуального права і залишення в силі ухвали Київського міського
суду від 25 червня 1998 р. Пленум Верховного Суду України визнав,
що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що Г. дійсно звернувся до
суду з декількома вимогами, зокрема про зобов'язання розглянути
його скарги, вказати причини їх несвоєчасного розгляду,
відшкодувати матеріальну і моральну шкоду. Проте прийняття чи
неприйняття даної позовної заяви щодо всіх об'єднаних у ній вимог
залежить від вирішення основного питання - чи може суд першої
інстанції на підставі положень Конституції України ( 254к/96-ВР ),
у тому числі статей 55, 56, або інших законів розглядати позови,
скарги на рішення, дії чи бездіяльність іншого суду або судді,
пов'язані зі здійсненням правосуддя у справах, які перебувають чи
перебували у провадженні останніх, оскільки саме до цього
зводяться всі заявлені вимоги.
Конституцією України встановлено, що судді при здійсненні
правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у
будь-який спосіб забороняється, а також що однією з основних засад
судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження
рішення суду, крім випадків, установлених законом (статті 126,
129).
Згідно із зазначеними положеннями Конституції України судові
рішення і відповідно дії або бездіяльність судів з питань
здійснення правосуддя (пов'язаних із підготовкою й розглядом справ
у судових інстанціях, перевіркою справ у порядку нагляду,
зверненням рішень до виконання тощо) можуть оскаржуватись у
чинному в даний час касаційному та наглядному порядку, а не в
інший суд першої інстанції. Останнє порушувало б і принцип
незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи
належним судом.
Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи
бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб,
а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку,
визначеному ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) і
законодавством про судочинство.
Здійснення правосуддя в Україні врегульовано конституційними
нормами окремо від діяльності інших органів державної влади.
Відповідно до ст. 62 Конституції матеріальна й моральна шкода,
завдана безпідставним засудженням, відшкодовується державою лише в
разі скасування вироку як неправосудного. Проте й у цьому разі за
заподіяну особі шкоду відповідає не суд або суддя, а держава.
Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює
правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі.
Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган
(особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа
(особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні
правосуддя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції,
оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і
недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.
Виходячи з наведеного ухвала судді Київського міського суду
від 25 червня 1998 р. про відмову в прийнятті позовної заяви Г.
відповідає вимогам п. 1 ст. 136 ЦПК ( 1502-06 ) та роз'ясненням
Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 16 постанови
від 1 листопада 1996 р. N 9 ( v0009700-96 ) "Про застосування
Конституції України при здійсненні правосуддя".
Посилання судової колегії в цивільних справах Верховного Суду
України на те, що ст. 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не
містить положення про неможливість розгляду справи в порядку
цивільного судочинства, є необгрунтованим.
За таких обставин ухвала судової колегії в цивільних справах
Верховного Суду України підлягає скасуванню як помилкова.
"Вісник Верховного Суду України",
N 2, 1999 р.



on top