Document n0088700-96, current version — Adoption on August 22, 1996

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

У Х В А Л А
від 22.08.96

(Витяг)

Вироком Петропавлівського районного суду Дніпропетровської
області від 7 липня 1995 р. К. засуджено за ч. 3 ст. 101 КК та ч.
4 ст. 117 КК ( 2001-05 ).
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах
Дніпропетровського обласного суду від 29 серпня 1995 р. вирок
залишено без зміни.
К. засуджено за те, що він, перебуваючи в нетверезому стані,
затягнув Л. за стіг соломи з метою вступити з нею в статеві
зносини із застосуванням насильства і, долаючи опір потерпілої,
вдарив її дошкою по голові, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження,
а після того, як Л. знепритомніла, двічі згвалтував її. Через три
дні потерпіла померла.
За протестом заступника Голови Верховного Суду України судові
рішення скасовано з таких підстав.
К. було пред'явлено обвинувачення у згвалтуванні потерпілої
Л., що спричинило особливо тяжкі наслідки. Відповідальність за цей
злочин передбачена ч. 4 ст. 117 КК ( 2001-05 ). Таким чином,
кримінальну справу за обвинуваченням К. згідно зі ст. 34 КПК
( 1001-05 ) повинен був розглядати обласний суд. Проте, як видно з
матеріалів справи, її розглянув Петропавлівський районний суд,
який тим самим порушив вимоги кримінально-процесуального закону
про підсудність.
За змістом ст. 370 КПК ( 1003-05 ), коли районний суд
розглянув справу, підсудну обласному суду, склад суду визнається
незаконним. Тому судові рішення щодо К. підлягають скасуванню, а
справа - направленню на новий розгляд зі стадії попереднього
слідства, оскільки обвинувальний висновок у справі, підсудній
обласному суду, повинен бути затверджений прокурором відповідного
рівня.
Крім того, за змістом п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 27 березня 1992 р. N 4 ( v0004700-92 ) (зі змінами,
внесеними постановою Пленуму від 4 червня 1993 р. N 3
( v0003700-93 ) "Про судову практику у справах про згвалтування та
інші статеві злочини", заподіяння при згвалтуванні тяжких тілесних
ушкоджень, від яких настала смерть потерпілої, слід розглядати як
особливо тяжкі наслідки, передбачені ч. 4 ст. 117 КК ( 2001-05 ),
тому додаткова кваліфікація за ч. 3 ст. 101 цього Кодексу не
потрібна.
Дії особи, яка в процесі згвалтування чи замаху на даний
злочин або після цього вчинила умисне вбивство потерпілої, слід
кваліфікувати за п. "ж" ст. 93 і відповідно за ч. 4 ст. 117 чи ст.
17, ч. 4 ст. 117 КК ( 2001-05 ) як такі, що потягли особливо тяжкі
наслідки.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи трупа Л.,
смерть потерпілої настала внаслідок масивної відкритої
черепно-мозкової травми з масивними крововиливами під оболонку
мозку, забиття і здавлювання головного мозку, перелому кісток
склепіння й основи черепа. Із цього висновку також вбачається, що
при огляді потерпілої в реанімаційному відділенні центральної
районної лікарні в неї було виявлено загальне переохолодження та
обмороження кінцівок.
Кваліфікуючи дії К. за ч. 3 ст. 101 та ч. 4 ст. 117 КК
( 2001-05 ), органи попереднього слідства й суд не врахували
обставин, за яких настала смерть потерпілої, а також наведених
вище роз'яснень Пленуму Верховного Суду України. При новому
розслідуванні й судовому розгляді слід врахувати вказане та
відповідно кваліфікувати дії К.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.



on top