Document n0087700-98, current version — Adoption on November 19, 1998

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

У Х В А Л А
від 19.11.98

(Витяг)

Вироком Євпаторійського міського суду Автономної Республіки
Крим від 19 листопада 1997 р. І. засуджено за ч. 3 ст. 140 КК
на ( 2001-05 ) шість років позбавлення волі у виправно-трудовій
колонії посиленого режиму з конфіскацією всього майна, а за ст.
208 КК ( 2002-05 ) виправдано за недоведеністю участі у вчиненні
злочину. Тим же вироком П. засуджено за ч. 3 ст. 140 КК на три
роки позбавлення волі. На підставі ст. 461 КК виконання вироку їй
відстрочено на два роки з обов'язковою сплатою її батьками в дохід
держави штрафу в розмірі 680 грн. Постановлено стягнути з І. та
батьків засудженої П. на користь З. у солідарному порядку 39 тис.
785 грн. матеріальної і 2 тис. грн. моральної шкоди.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного
суду Автономної Республіки Крим від 9 грудня 1997 р. вирок щодо І.
залишено без зміни, а щодо П. змінено - з нього виключено вказівку
про стягнення з її батьків штрафу в розмірі 680 грн.
І. й П. засуджено за те, що вони за попереднім зговором між
собою та з особою, яка перебуває в розшуку, 2 червня 1997 р.
таємно викрали з квартири 23 тис. 700 доларів США, що за курсом
НБУ становило 45 тис. 30 грн., чим заподіяли потерпілому З. значну
матеріальну шкоду.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування названих судових рішень у частині
цивільного позову.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України
визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Винність І. й П. у викраденні індивідуального майна громадян,
яке було вчинене за попереднім зговором групою осіб з проникненням
у житло і завдало потерпілому значної шкоди, підтверджено
сукупністю зібраних у справі доказів. Їхні дії правильно
кваліфіковано за ч. 3 ст. 140 КК ( 2001-05 ).
Разом з тим у частині цивільного позову судові рішення
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий
розгляд у порядку цивільного судочинства з таких підстав.
Відповідно до ст. 447 ЦК ( 1540-06 ) неповнолітній віком від
15 до 18 років відповідає за заподіяну ним шкоду на загальних
підставах (статті 440, 445, 450 цього Кодексу). У випадках, коли у
нього немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування
такої шкоди, її у відповідній частині повинні відшкодувати його
батьки, якщо не доведуть, що вона сталася не з їхньої вини.
Як установлено судом, на день вчинення злочину П. досягла
16-річного віку. За таких обставин суд мав вирішити питання про
відповідальність підсудної за заподіяну нею матеріальну шкоду на
загальних підставах, чого він не зробив, невірно поклавши таку
відповідальність на її батьків.
Згідно з вимогами ст. 451 ЦК ( 1540-06 ) солідарну
відповідальність перед потерпілим несуть лише особи, які спільно
заподіяли шкоду.
Матеріали справи свідчать, і це встановлено судом, що шкоду
потерпілому З. крадіжкою належної йому іноземної валюти
безпосередньо заподіяли І. й П., а не батьки останньої.
Враховуючи таку обставину та положення статей 446 і 447 ЦК
( 1540-06 ), відповідальність батьків неповнолітньої П. перед
потерпілим З. за матеріальну шкоду, заподіяну йому їхньою
неповнолітньою дочкою, повинна мати дольовий, а не солідарний
характер. У такому самому порядку підлягає відшкодуванню і
моральна шкода.
Зазначені обставини залишилися поза увагою суду першої
інстанції при вирішенні ним цивільного позову в кримінальній
справі, що призвело до прийняття ним необгрунтованого рішення, з
яким безпідставно погодилася судова колегія в кримінальних справах
Верховного суду Автономної Республіки Крим при розгляді справи у
касаційному порядку.
Тому судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду
України протест задовольнила, вирок Євпаторійського міського суду
від 19 листопада 1997 р. та ухвалу судової колегії в кримінальних
справах Верховного суду Автономної Республіки Крим від 9 грудня
1997 р. щодо І. й П. у частині вирішення цивільного позову про
відшкодування матеріальної і моральної шкоди скасувала, а справу в
цій частині направила в той самий суд першої інстанції на новий
судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.



on top