Вироком військового суду Севастопольського гарнізону від 18
травня 1999 р. К. засуджено за п. "в" ст. 241 КК ( 2002-05 ) на
п'ять років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії
посиленого режиму.Ухвалою військового суду Військово-Морських Сил України від
15 червня 1999 р. призначене покарання пом'якшено із застосуванням
ст. 44 КК ( 2001-05 ) до трьох років позбавлення волі. У решті
вирок залишено без зміни.К. визнано винним у тому, що він, не бажаючи служити у
Збройних Силах України та з метою матеріально допомогти батькам,
15 червня 1997 р. самовільно залишив розташування військової
частини, в якій проходив військову службу за контрактом. До
моменту затримання 13 листопада 1998 р. він проводив час на свій
розсуд - працював за наймом у приватних осіб, виїздив на заробітки
в Російську Федерацію.Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про перекваліфікацію дій К. з п. "в" ст. 241 ( 2002-05 )
на п. "а" ст. 243 КК у зв'язку з неправильним застосуванням судом
кримінального закону. На обгрунтування протесту прокурор послався
на те, що К. як особа, що проходить військову службу за
контрактом, не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 241 КК. Суд
цю обставину до уваги не взяв, внаслідок чого дав неправильну
юридичну оцінку діям К. Військова колегія Верховного Суду України
протест задовольнила з таких підстав.Висновок суду про винність К. у самовільному залишенні
розташування військової частини з наміром ухилитися від несення
передбачених контрактом обов'язків військової служби відповідає
фактичним обставинам справи і обгрунтований дослідженими в
судовому засіданні доказами, які докладно наведено у вироку.
Проте, дослідивши всі обставини ухилення від цих обов'язків К.,
який, не маючи на те підстав, в односторонньому порядку припинив
їх виконувати, суд дав цим діям засудженого невірну оцінку,
внаслідок чого помилково кваліфікував їх за п. "в" ст. 241 КК
( 2002-05 ).У справі встановлено, що К. ухилився від несення обов'язків
військової служби, яку проходив за контрактом. Диспозиція ж ст.
241 КК ( 2002-05 ) не передбачає відповідальності за дезертирство
такої категорії військовослужбовців. Отже, К. не був суб'єктом
цього злочину.Оскільки дії К., пов'язані з ухиленням від несення
передбачених контрактом обов'язків військової служби, фактично
полягали в тому, що він, не маючи на те підстав, умисно припинив
виконання цих обов'язків і тим самим заявив про свою відмову їх
виконувати, то зазначені дії необхідно кваліфікувати за п. "а" ст.
243 КК ( 2002-05 ), а не за п. "в" ст. 241 КК, як це зробив
військовий суд гарнізону.За таких обставин військова колегія Верховного Суду України
вирок військового суду Севастопольського гарнізону від 18 травня
1999 р. і ухвалу військового суду Військово-Морських Сил України
від 15 червня 1999 р. щодо К. змінила, перекваліфікувавши його дії
з п. "в" ст. 241 КК ( 2002-05 ) на п. "а" ст. 243 КК та визначивши
йому покарання із застосуванням ст. 44 КК ( 2001-05 ) у вигляді
одного року позбавлення волі у виправно-трудовій колонії
загального режиму.
Відмову від несення обов'язків військової служби помилково визнано дезертирством
Відмову від несення обов'язків військової служби помилково визнано дезертирством
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on October 12, 1999
Document n0085700-99, current version — Adoption on October 12, 1999