Document n0067700-98, current version — Adoption on March 19, 1998

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

У Х В А Л А
від 19.03.98

Визнавши особу винною у вчиненні кількох злочинів, суд
повинен призначити покарання окремо за кожен із них, а
потім остаточно визначити його за сукупністю злочинів.
Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів
є неприпустимим

(Витяг)

Вироком Дніпропетровського обласного суду від 17 травня 1996
р. В. засуджено за ч. 1 ст. 166 КК ( 2002-05 ) (в редакції Закону
від 28 січня 1994 р.) ( 3889-12 ) на один рік шість місяців
позбавлення волі, за ч. 3 ст. 168 КК (в редакції Закону від 28
січня 1994 р.) із застосуванням ст. 44 КК ( 2001-05 ) - на п'ять
років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна,
а за сукупністю цих злочинів на підставі ст. 42 КК - на п'ять
років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого
режиму з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі ст.
37 КК його позбавлено спеціального звання - лейтенант міліції.
В., який у званні лейтенанта міліції працював інспектором у
справах неповнолітніх лінійного пункту міліції управління МВС
України на Придніпровській залізниці і в силу цього був
представником влади, визнано винним у вчиненні таких злочинів. 9
серпня 1995 р. він та двоє інших працівників міліції, щодо яких
кримінальну справу виділено в окреме провадження, побачили, що
біля воріт заводу Б. і С. завантажують в автобус арматуру.
Встановивши, що документів на перевезення арматури у Б. і С.
немає, В. і названі особи, виходячи за межі наданих їм
повноважень, вилучили у Б. посвідчення водія, а також арматуру,
яка належала С., і за попереднім зговором запропонували Б. і С.
передати їм по 100 доларів США за те, що вони не вживатимуть
заходів до притягнення цих осіб до адміністративної
відповідальності за ст. 132 КпАП ( 80731-10 ) за самовільне
використання транспортного засобу. 10 серпня 1995 р. В. та ще один
із співучасників у приміщенні пункту міліції одержали від С. і Б.
як хабар 200 доларів США, після чого повернули посвідчення водія і
знищили складені протоколи.
16 серпня 1995 р. В. і ті самі особи на території
газорозподільної станції, виходячи за межі наданих повноважень,
вимагали від Є. та Г., автомобіль якого Є. заправляв газом з
належного йому балона, зізнатись у викраденні газу, а потім,
виявивши факт порушення Г. правил експлуатації транспорту,
вилучили у нього посвідчення водія і склали протокол про
притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 121
КпАП ( 80731-10 ). На прохання Г. повернути посвідчення і не
притягувати його до відповідальності В. і зазначені особи за
попереднім зговором запропонували передати їм за це 100 доларів
США. 17 серпня 1995 р. В. та одна з названих осіб у лісопосадці
біля газорозподільної станції одержали від Г. 100 доларів США,
після чого повернули йому посвідчення водія і знищили складений
протокол.
У касаційному порядку справа не розглядалася.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про виключення з вироку, призначеного В. на підставі ст.
37 КК ( 2001-05 ), додаткового покарання, а саме: позбавлення його
спеціального звання - лейтенант міліції.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України
визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини В. у вчиненні зазначених
злочинів відповідають фактичним обставинам справи, обгрунтовані
розглянутими й наведеними у вироку доказами. Його дії правильно
кваліфіковано за ч. 1 ст. 166, ч. 3 ст. 168 КК ( 2002-05 ),
основне покарання за сукупністю цих злочинів призначено відповідно
до вимог закону, проте призначення засудженому додаткового
покарання, передбаченого ст. 37 КК ( 2001-05 ), не відповідає
вимогам закону.
Відповідно до ст. 42 КК ( 2001-05 ) та п. 9 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. N 22 ( v0022700-95 )
"Про практику призначення судами кримінального покарання",
визнавши підсудного винним у вчиненні кількох злочинів,
відповідальність за які передбачена різними статтями КК
( 2002-05 ), суд повинен призначити додаткове покарання окремо за
кожний злочин, а потім остаточно визначити його за сукупністю
злочинів на підставі ст. 42 КК. Призначення додаткових покарань
лише за сукупністю злочинів є неприпустимим.
Як видно з вироку, суд не призначив В. додаткового покарання
у вигляді позбавлення спеціального звання ні за ч. 3 ст. 168, ні
за ч. 1 ст. 166 КК ( 2002-05 ), а визначив його лише за сукупністю
злочинів. Отже, це покарання призначено В. з порушенням вимог
закону, а тому підлягає виключенню з вироку.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України
протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила,
вирок Дніпропетровського обласного суду щодо В. змінила,
виключивши з нього призначене В. на підставі ст. 37 КК ( 2001-05 )
додаткове покарання у вигляді позбавлення його спеціального звання
- лейтенант міліції.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.



on top