Document n0060700-00, current version — Adoption on July 12, 2000

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 12.07.2000

(Витяг)

У січні 1999 р. У.Н. пред'явила позов до У.Ю. про визнання
права власності на 1/2 квартири, вселення та усунення перешкод у
користуванні квартирою. Позивачка зазначала, що відповідач - її
колишній чоловік, з яким вона з 1991 по 1994 р. перебувала у
шлюбі. Після розірвання шлюбу вона перебувала з відповідачем у
фактичних шлюбних відносинах. У 1997 р. вони сумісно придбали
квартиру в м. Одесі, договір купівлі-продажу оформили на
відповідача. 17 січня 1998 р. у них народилася донька. З 24 серпня
того ж року У.Ю. став перешкоджати їй, У.Н., у проживанні,
незважаючи на те, що квартира є їх сумісною власністю. Посилаючись
на зазначені обставини, позивачка просила визнати за нею право
власності на 1/2 квартири, вселити туди її з донькою та
зобов'язати відповідача не перешкоджати в користуванні спірною
квартирою.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 4 серпня
1999 р. позовні вимоги було задоволено. У касаційному порядку
справа не розглядалась.
Постановою президії Одеського обласного суду від 5 квітня
2000 р. протест заступника голови обласного суду залишено без
задоволення, а рішення районного суду - без зміни.
Заступник Голови Верховного Суду України у новому протесті
порушив питання про скасування постановлених рішень і направлення
справи на новий розгляд у зв'язку з неповним з'ясуванням судом
першої інстанції обставин, які мають істотне значення для
правильного її вирішення. Судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.
Визнаючи за позивачкою право власності на квартиру, суд
виходив із того, що сторони після розірвання шлюбу фактично
продовжували шлюбні відносини, вели спільне господарство, спільно
придбали квартиру, а тому позивачка має рівне з відповідачем право
на неї. Президія обласного суду погодилася з таким висновком.
Проте такий висновок не є обгрунтованим, оскільки суд дійшов
його, не з'ясувавши дійсних обставин справи і не перевіривши
ретельно доводів позивачки та заперечень відповідача.
Згідно зі ст. 17 Закону від 7 лютого 1991 р. "Про власність"
( 697-12 ) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї,
є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено
письмовою угодою між ними.
Однак сам лише факт перебування у фактичних шлюбних
відносинах без встановлення участі сторін спільною працею в
набутті майна не є підставою для визнання за ними права спільної
сумісної власності на нього.
Поклавши в основу рішення твердження позивачки про те, що
вона проживала разом з відповідачем, мала спільне господарство,
майно, суд не навів переконливих доказів, які б підтверджували
факт вкладення сумісної праці сторін у придбання спільної
квартири.
Допустивши неповноту в дослідженні фактичних обставин справи,
суд не допросив продавців квартири - К.Г. та К.Р., не перевірив
обставини отримання завдатку, який, за твердженням відповідача,
він передав за цю квартиру, не витребував письмових доказів на
підтвердження доводів останнього і не дав їм оцінку.
На порушення ст. 203 ЦПК ( 1502-06 ) суд не навів норм
матеріального права, які регулюють спірні правовідносини і якими
він керувався при постановленні рішення, що також є підставою для
скасування останнього.
Визнаючи за У.Н. право власності на 1/2 квартири, суд не
врахував, що її власником за договором купівлі-продажу від 27
грудня 1997 р. є У.Ю., його право на квартиру за цим договором не
оспорено, зазначений договір не визнаний недійсним ні повністю, ні
частково, і не навів у рішенні мотивів, за якими визнав за
відповідачкою право саме на таку частку.
Оскільки суд при розгляді справи неповно з'ясував обставини і
постановив рішення, яке не відповідає вимогам статей 15, 30, 62,
203 ЦПК ( 1501-06, 1502-06 ), а президія обласного суду не взяла
до уваги ці порушення, воно підлягає скасуванню.
Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду
України задовольнила, рішення Суворовського районного суду м.
Одеси і постанову президії Одеського обласного суду скасувала і
направила справу на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 2001 р.



on top