Document n0046700-93, current version — Adoption on March 26, 1993

                                                          
ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
26.03.1993

(Витяг)
В січні 1991 р. Л. Л. пред'явила позов до Л. В. про поділ
валютних вкладів.
Позивачка зазначала, що з 1983 р. вона перебувала з
відповідачем в зареєстрованому шлюбі, мають дочку, 1989 року
народження. За час перебування їх в закордонному відрядженні на
ім'я відповідача в банку були відкриті валютні рахунки на суму
4749 доларів США. Вона як дружина має право на їх половину, але
відповідач розпорядився ними за своїм розсудом, і тому просила
стягнути з нього свою частку.
Л. В. пред'явив зустрічний позов про поділ грошового вкладу
на ім'я позивачки в сумі 5453 крб. 48 коп., посилаючись на те, що
цей вклад є їх спільною сумісною власністю.
Рішенням Мінського районного народного суду м. Києва від 16
січня 1992 р. позовні вимоги сторін задоволено.
З Л. В. на користь Л. Л. стягнуто 235026 крб. і держмито в
сумі 23502 крб., а з останньої на його користь - 2726 крб.
В касаційному порядку справа не розглядалась.
Постановою президії Київського міського суду від 28 серпня
1992 р. та ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного
Суду України від 2 грудня 1992 р. протест заступника Генерального
прокурора України про скасування судових рішень відносно поділу
валютних вкладів залишений без задоволення.
У протесті заступника Генерального прокурора України
ставиться питання про скасування постановлених рішень у частині
спору про поділ валютних вкладів і направлення справи на новий
розгляд з підстав, що при визначенні розміру грошової компенсації,
стягнутої на користь позивачки, суд необгрунтовано застосував курс
долара до карбованця, що був на час розгляду справи.
Пленум Верховного Суду України знаходить, що протест не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи,
вклади на ім'я Л. В. в сумі 4749 доларів США були відкриті під час
перебування сторін в зареєстрованому шлюбі і спільного сумісного
проживання, коли ці кошти були нажито.
У листопаді 1990 р. відповідач без відома позивачки закрив
рахунок на суму 3431 долар, а у грудні 1990 р. і рахунок на 1318
доларів і без відома позивачки розпорядився ними на свій розсуд.
В судовому засіданні відповідач цього не заперечував.
За таких обставин суд відповідно до ст. 22 КпШС України
( 2006-07 ) дійшов правильного висновку про необхідність
покладення на відповідача обов'язків сплатити позивачці за її
частку в спільному майні грошову компенсацію.
Визначаючи конкретну суму грошової компенсації, суд виходив з
роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних в постанові N 4
( v0004700-88 ) від 25 березня 1988 р. "Про практику розгляду
судами справ про розірвання шлюбу", згідно з якими при вирішенні
спорів про поділ спільного майна вартість його визначається за
цінами, що діяли на день постановлення рішення.
При цьому суд обгрунтовано виходив з купівельного
співвідношення долара США до українського карбованця, яке було на
день розгляду справи - 16 січня 1992 р., тобто врахував дійсну
вартість долара США в розрахунках громадян і держави.
Посилання в протесті на те, що суд був зобов'язаний на
підставі Інструкції про розрахунки і вклади в іноземній валюті і в
рублях, затвердженої Зовнішекономбанком СРСР 10.12.76 р., виходити
з курсу долара, що діяв на день здійснення операції по закриттю
валютних рахунків, в грудні 1990 р. є безпідставними, оскільки
безпосереднім предметом поділу є іноземна валюта, котрою
відповідач розпорядився на свій розсуд, у зв'язку з чим суд,
виходячи з вартості належної позивачці частини валюти на день
розгляду справи, обгрунтовано стягнув з відповідача зазначену в
рішенні суду грошову суму.
Враховуючи наведене, Пленум Верховного Суду України протест
заступника Генерального прокурора України залишив без задоволення.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3
(частина 2), 1995 р.



on top