Document n0027700-05, current version — Adoption on February 15, 2005

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
15.02.2005

(Витяг)
Антрацитівський міський суд Луганської області вироком від
15 жовтня 2003 р. засудив У. й Б. за ч. 2 ст. 289 КК ( 2341-14 )
на п'ять років позбавлення волі кожного і на підставі ст. 75 КК
звільнив їх від відбування покарання з випробуванням з іспитовим
строком два роки.
Ухвалою апеляційного суду Луганської області від
19 березня 2004 р. цей вирок у частині вирішення цивільного позову
К. скасовано і справу в цій частині направлено на новий судовий
розгляд у порядку цивільного судочинства.
У. й Б. визнано винними в тому, що вони 23 травня 2003 р.,
перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою
між собою незаконно заволоділи належним К. автомобілем УАЗ-469
вартістю 3 тис. 994 грн., забравши його з автомобільної стоянки,
де У. працював сторожем.
У касаційній скарзі потерпіла К. порушила питання про
скасування постановлених у справі судових рішень і направлення її
на новий судовий розгляд у зв'язку з неточним визначенням вартості
транспортного засобу, що призвело до неправильного застосування
кримінального закону і призначення засудженим надто м'якого
покарання, а також через істотні порушення вимог
кримінально-процесуального закону.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про наявність
підстав для скасування постановлених у справі судових рішень,
перевіривши матеріали останньої та обговоривши наведені у
касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що скарга
задоволенню не підлягає з таких підстав.
Доводи потерпілої про неправильне застосування кримінального
закону щодо У. й Б. та призначення їм надто м'якого покарання є
безпідставними.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 КПК ( 1003-05 ) розгляд справи в
суді провадиться тільки щодо підсудних і тільки в межах
пред'явленого їм обвинувачення.
Як убачається з постанов про притягнення У. й Б. як
обвинувачених і з обвинувального висновку, їхні дії за фактом
незаконного заволодіння належним К. автомобілем вартістю
5 тис. 24 грн. (що у двісті п'ятдесят разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян) органи досудового
слідства кваліфікували за ч. 3 ст. 289 КК ( 2341-14 ).
Під час розгляду справи судом державний обвинувач визнав, що
вартість зазначеного транспортного засобу (1984 р. випуску)
становить 3 тис. 994 грн., і постановою від 3 жовтня 2003 р.
змінив обвинувачення щодо У. й Б., перекваліфікувавши їхні дії з
ч. 3 на ч. 2 ст. 289 КК ( 2341-14 ). При цьому згідно з
протоколом судового засідання потерпіла та її представник
відмовилися підтримувати обвинувачення в раніше пред'явленому
обсязі. Під час дебатів К. заявила, що просить не призначати
засудженим суворе покарання. У межах зміненого обвинувачення суд і
постановив вирок.
Оскільки розгляд справи в суді провадиться тільки в межах
пред'явленого обвинувачення, потерпіла відповідно до п. 9 ст. 348
КПК ( 1003-05 ) могла подати апеляцію в межах вимог, заявлених у
суді першої інстанції, проте вона цим правом не скористалася.
З урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що підстав
для скасування постановлених у справі судових рішень з мотивів,
зазначених у касаційній скарзі потерпілої, немає, і залишила цю
скаргу без задоволення.



on top