Document n0026700-98, current version — Adoption on May 19, 1998

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

У Х В А Л А
від 19.05.98

Вирок скасовано, а справу повернуто на додаткове
розслідування, оскільки попереднє слідство в ній
проведено без скасування раніше винесених
постанов про відмову в порушенні кримінальної
справи за тим же фактом та про її закриття.
Особа може бути звільнена від кримінальної
відповідальності і передана на поруки лише за
умови, що нею вчинено злочин, який не являє
собою великої суспільної небезпеки, і вона щиро
розкаялась у цьому

(Витяг)

Вироком Луганського обласного суду від 16 березня 1998 р. Г.
засуджено за п. "а" ст. 93 КК ( 2001-05 ) до дев'яти років
позбавлення волі у виправно-трудовій колонії загального режиму з
конфіскацією майна.
Г. визнано винним у тому, що він 7 липня 1997 р. близько 12-ї
години на подвір'ї свого будинку умисно, з користі (щоб не
віддавати борг у сумі 70 грн.) вбив потерпілого Ш. В., завдавши
ударів сокирою по голові й ножем у спину. Приховуючи злочин, Г.
закопав труп у сараї, а моторолер, на якому приїхав потерпілий,
увечері того самого дня разом з іншою особою, якій розповів про
вчинене вбивство, підпалив і скинув у річку.
Розглянувши справу за касаційними скаргами засудженого й
потерпілої Ш. Л., судова колегія в кримінальних справах Верховного
Суду України вирок скасувала і направила справу на додаткове
розслідування з таких підстав.
Відповідно до п. 11 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) кримінальну справу
не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю, якщо є
нескасована постанова органу дізнання, слідчого чи прокурора про
відмову в порушенні справи за тим же фактом.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК ( 1003-05 ), як роз'яснено в п.
13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988
р. N 3 ( v0003700-88 ) "Про застосування судами України
кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення
справ на додаткове розслідування", справа у всякому разі підлягає
поверненню для проведення додаткового розслідування, якщо
розслідування проведено без скасування раніше винесеної постанови
про закриття кримінальної справи або про відмову в порушенні такої
щодо тієї самої особи за тим же обвинуваченням.
Як видно зі справи, за заявою потерпілої Ш. Л. про зникнення
її сина Ш. В. органи дізнання провели певні оперативно-розшукові
дії і, пославшись на те, що щодо Ш. В. злочинних дій вчинено не
було, постановою від 19 липня 1997 р. в порушенні кримінальної
справи за даним фактом відмовили на підставі п. 1 ст. 6 КПК
( 1001-05 ) - за відсутністю події злочину.
30 липня 1997 р. за фактом виявлення трупа Ш. В. постановою
слідчого було порушено кримінальну справу за ознаками злочину,
передбаченого ст. 94 КК ( 2001-05 ). Проте 9 серпня 1997 р.
слідчий цю справу закрив на підставі п. 2 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) за
відсутністю складу злочину.
Постанову органу дізнання про відмову в порушенні
кримінальної справи і постанову слідчого про закриття кримінальної
справи не скасовано. Разом з тим Г. засуджено за умисне вбивство
Ш. В., тобто за злочин, за фактом вчинення якого є нескасовані
рішення про відмову в порушенні кримінальної справи і про закриття
такої.
Згідно зі ст. 370 КПК ( 1003-05 ) наведені обставини є
безумовною підставою для скасування вироку і направлення справи на
додаткове розслідування.
Крім того, як видно зі справи, органами попереднього слідства
було пред'явлено обвинувачення К. за ч. 1 ст. 186 КК ( 2002-05 )
(заздалегідь не обіцяне приховування злочину). Зокрема, він
обвинувачувався у тому, що, знаючи про вчинення Г. вбивства Ш. В.,
не доніс про це і 7 липня 1997 р. з метою приховання злочину разом
із Г. підпалив та скинув у річку моторолер, на якому Ш. В. приїхав
до Г., чим потерпілій Ш. Л. було заподіяно матеріальну шкоду на
суму 590 грн.
Постановою слідчого від 26 січня 1998 р. кримінальну справу
щодо К. було закрито на підставі ст. 10 КПК ( 1001-05 ) з
передачею його на поруки трудовому колективу СПТУ-28 за
клопотанням останнього. При цьому слідчий послався на те, що дії
К. не являють собою великої суспільної небезпеки і що він щиро
розкаявся у вчиненому.
Відповідно до ст. 10 КПК ( 1001-05 ) та ст. 51 КК ( 2001-05 )
від кримінальної відповідальності з передачею на поруки трудовому
колективу може бути звільнено особу, яка вчинила діяння, що
містять ознаки злочину, який не являє собою великої суспільної
небезпеки, та, поряд з іншими умовами, щиро розкаялася у
вчиненому.
Як видно зі справи, К. допоміг Г. приховати особливо тяжкий
злочин, який був вчинений 7 липня 1997 р., але тільки 20 грудня
того ж року, після того, як Г. указав на його причетність до
приховання злочину, зізнався у вчиненому. Це дає підстави
сумніватися в обгрунтованості висновку слідчого про те, що дії К.
не являють собою великої суспільної небезпеки, що той розкаявся у
вчиненому, а отже - у законності звільнення К. від кримінальної
відповідальності.
Крім того, потерпілу й цивільного позивача Ш. Л. на
попередньому слідстві не було ознайомлено з матеріалами справи, а
в судовому засіданні не роз'яснено їй права цивільного позивача та
не надано слова в судових дебатах, чим порушено вимоги статей 217,
268, 318 КПК ( 1002-05, 1003-05 ).
З наведених підстав судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України вирок щодо Г. скасувала, а справу
направила на додаткове розслідування.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 4, 1998 р.



on top