Про заміну договору найму житлового приміщення
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt on March 21, 2007
Document n0015700-07, current version — Adoption on March 21, 2007

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
У Х В А Л А
21.03.2007

(Витяг)
У березні 2005 р. М. звернувся до суду з позовом до Г. про
зміну договору найму жилого приміщення, зазначаючи, що в 1985 році
в користування його сім'ї надана трикімнатна квартира N 92, та
посилаючись на те, що з часом між ним та дружиною - Г. склались
неприязні стосунки і він звернувся до суду з позовом про
розірвання шлюбу. Просив задовольнити позов та зобов'язати
комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство
N 13 (далі - КВЖРЕП-13) укласти з ним договір найму кімнати площею
17,8 кв.м, а з відповідачкою - кімнат площею 11,2 та 9,5 кв.м.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від
29 вересня 2006 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду
Житомирської області від 4 грудня 2006 р., позов задоволено.
Зобов'язано КВЖРЕП-13 м. Житомира укласти з М. договір найму жилої
кімнати площею 17,8 кв.м, а з Г. - кімнат площею 11,2 та 9,2 кв.м,
підсобні приміщення залишено в спільному користуванні. З Г.
постановлено стягнути на користь М. витрати з оплати правової
допомоги в розмірі 1000 грн.
У касаційній скарзі Г. просить скасувати зазначені судові
рішення та передати справу на новий судовий розгляд до суду першої
інстанції, посилаючись на їх необґрунтованість і порушення судом
норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши
матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія
суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню.
Відповідно до ст. 214 ЦПК ( 1618-15 ) під час ухвалення
рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини,
якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами
вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення
строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення
справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини
сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма
підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої
інстанції, з чим погодився апеляційний суд, правильно керувався
тим, що жилу площу, яка припадає на позивача, може бути виділено у
вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 ЖК
( 5464-10 ), що згідно з вимогами ч. 1 ст. 104 зазначеного Кодексу
є підставою для укладення з ним окремого договору найму. В цій
частині рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та
процесуального права.
З рішенням у частині стягнення з відповідачки на користь
позивача 1000 грн. витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги
фахівця в галузі права, погодитися не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК ( 1618-15 ) стороні, на користь
якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею
і документально підтверджені судові витрати. Згідно з п. 2 ч. 3
ст. 79 ЦПК до судових витрат серед іншого належать і витрати на
правову допомогу.
Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідачки на користь
позивача 1000 грн., суд зазначив, що такі витрати, пов'язані з
оплатою допомоги фахівця в галузі права, підтверджені
документально, а граничний розмір їх компенсації законом не
встановлено.
Однак погодитися з таким висновком не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК ( 1618-15 ) правову допомогу
може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом
має право на надання правової допомоги.
У матеріалах справи немає документів, які свідчать про те, що
приватний підприємець Х., якому позивач відповідно до квитанцій
сплатив 1000 грн. за надання правової допомоги, є фахівцем у
галузі права і за законом має право на надання такої допомоги.
Свідоцтво про сплату суб'єктом підприємницької діяльності -
фізичною особою Х. єдиного податку таким документом не є. Крім
того, відповідно до довіреності від 6 лютого 2006 р. Х. позивачем
надано повноваження свого представника, саме в такому
процесуальному статусі згідно з протоколами судових засідань той
брав участь у справі, і кошти за надану допомогу отримав як
представник, що відображено в квитанціях про їх сплату.
Також постановою Кабінету Міністрів України від
27 квітня 2006 р. N 590 ( 590-2006-п ) "Про граничні розміри
компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та
адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок
держави" затверджено граничні розміри компенсації витрат,
пов'язаних з розглядом справ. Так, граничний розмір витрат,
пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено
судове рішення у цивільній справі у випадку, якщо компенсація
сплачується іншою стороною, не повинен перевищувати суму, що
обчислюється з огляду на те, що зазначеній особі виплачується 40%
розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.
Суд на зазначене уваги не звернув та не з'ясував, чи є Х.
фахівцем у галузі права, чи має право за законом на надання
правової допомоги та чи надавав таку допомогу як фахівець у галузі
права чи представник позивача, чи є підстави для присудження з
відповідачки компенсації понесених позивачем витрат, а якщо так,
то яким є граничний розмір такої компенсації.
Таким чином, у частині присудження з відповідачки на користь
позивача компенсації понесених ним витрат на правову допомогу суд
допустив порушення норм процесуального права, що призвело до
неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК
( 1618-15 ) є підставою для скасування рішення з передачею справи
в цій частині на новий розгляд.
Керуючись пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 336, ст. 337, ч. 2 ст. 338,
пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК ( 1618-15 ), колегія суддів Судової
палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну
скаргу Г. задовольнила частково, рішення Корольовського районного
суду м. Житомира від 29 вересня 2006 р. у частині присудження з Г.
на користь М. компенсації 1000 грн. понесених ним витрат на
правову допомогу, а також ухвалу апеляційного суду Житомирської
області від 4 грудня 2006 р. про залишення в цій частині рішення
суду першої інстанції без змін скасувала і передала справу в цій
частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині
рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишила
без змін.
"Цивільне судочинство.
Судова практика
у цивільних справах",
N 1, 2007 р.



on top