Document n0013700-07, current version — Adoption on January 26, 2007

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВІЙСЬКОВА СУДОВА КОЛЕГІЯ
У Х В А Л А
26.01.2007

(Витяг)
Вироком Богунського районного суду м. Житомира від
7 червня 2002 р. М. засуджено за ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 368,
статтями 69, 70 КК України ( 2341-14 ) на 4 роки позбавлення волі
з позбавленням права обіймати посади представника влади строком на
1 рік і 6 місяців і конфіскацією 1/3 частини його особистого майна
та звільнено від відбування покарання з випробуванням на підставі
ст. 75 КК України з іспитовим строком на один рік з покладенням на
нього обов'язку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
В апеляційному порядку справа не розглядалася.
За вироком суду М. засуджено за те, що він, працюючи старшим
інспектором, а з 9 лютого 2001 р. начальником оперативного сектору
служби по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил
Житомирської митниці, в період із 22 вересня 2000 р. по
15 лютого 2001 р. вчиняв службові підроблення та одержував хабарі
за сприяння в митному оформленні автомобілів.
Всього одержав хабарів від:
- Г.В. - на суму 640 грн.;
- Л. - на суму 815 грн. 40 коп.;
- К.О. і К. А. - на суму 650 грн.;
- М. - на суму 814 грн. 88 коп.;
- З. - на суму 1629 грн.;
- Т.В., який діяв в інтересах Б.О., - на суму 543 грн.
6 коп.;
- К.Л. - на суму 120 грн.
У клопотанні заступник прокурора Житомирської області порушує
питання про скасування вироку суду щодо М. у зв'язку з істотним
порушенням кримінально-процесуального закону.
Посилається на те, що вирок суду не відповідає вимогам
ст. 334 КПК України ( 1003-05 ), оскільки не містить доказів, на
яких ґрунтується висновок суду про винуватість М., а суд не
дослідив докази у справі, незважаючи на те, що засуджений не
визнав вини на досудовому слідстві та відмовився давати показання
в суді.
П'ятеро суддів Верховного Суду України вважають, що
клопотання прокурора є необґрунтованим та наводять доводи на
підтвердження свого висновку.
Відповідно до ст. 395 КПК України ( 1003-05 ) п'ятеро суддів
Верховного Суду України внесли подання на спільне засідання та
просили вирок щодо М. змінити і виключити з вироку вказівку суду
про призначення засудженому додаткового покарання у виді
конфіскації 1/3 частини його особистого майна.
Заслухавши доповідача, заступника Генерального прокурора
України К., який вважав, що клопотання заступника прокурора не
підлягає задоволенню, а вирок відповідно до ст. 395 КПК України
( 1003-05 ) - зміні, перевіривши матеріали справи та викладені у
клопотанні доводи, судді Судової палати у кримінальних справах та
Військової судової колегії Верховного Суду України вважають, що
клопотання не підлягає задоволенню, а вирок відповідно до ст. 395
КПК України - зміні.
Відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України ( 1003-05 ) суд має
право, якщо цього не заперечують учасники судового розгляду,
визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних
обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не
оспорюються.
Як вбачається з протоколу судового засідання, суд, діючи
відповідно до вимог ст. 299 КПК України ( 1003-05 ), визнав
недоцільним дослідження доказів стосовно обставин справи, які
ніким не оспорювалися, про що зазначив у вироку.
Оскільки відповідно до вимог ст. 323 КПК України ( 1003-05 )
суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в
судовому засіданні, підстав посилатися у вироку на будь-які докази
суд не мав.
Приймаючи рішення щодо обсягу доказів, які підлягають
дослідженню, суд роз'яснив М. зміст ст. 299 КПК України
( 1003-05 ), впевнився у добровільності та істинності позиції
останнього, який погодився з таким порядком розгляду справи і не
заперечував проти дослідження лише матеріалів, що характеризують
його особу.
При цьому, як видно з протоколу судового засідання, М.
повністю визнавав свою вину у пред'явленому обвинуваченні,
розкаювався у вчиненому та скористався своїм правом відмовитися
давати показання.
Відповідно до вимог ст. 299 КПК України ( 1003-05 ) допит
підсудного провадиться обов'язково, якщо тільки він не
відмовляється від дачі показань.
За таких обставин посилання у клопотанні на порушення вимог
закону щодо обов'язкового допиту підсудного є безпідставним,
оскільки М. було надано право давати показання по суті справи,
однак він цим правом не скористався.
Таким чином, доводи клопотання щодо порушення судом
кримінально-процесуального закону при визначенні обсягу доказів та
порядку їх дослідження при постановленні вироку суду є
безпідставними.
Дії М. за ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 368 КК України ( 2341-14 )
кваліфіковані правильно.
Основне покарання М. призначено правильно.
Суд неправильно застосував кримінальний закон, призначивши М.
додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Відповідно до положень ст. 77 КК України ( 2341-14 ) у разі
звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути
призначені додаткові покарання тільки у вигляді штрафу,
позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу,
чину або кваліфікаційного класу.
З огляду на це вирок щодо М. підлягає зміні в порядку ст. 395
КПК України ( 1003-05 ) шляхом виключення з нього вказівки суду
про застосування до засудженого додаткового покарання у виді
конфіскації майна.
На підставі викладеного, керуючись статтями 400-4, 400-10 КПК
України ( 1003-05 ), Верховний Суд України клопотання заступника
прокурора Житомирської області залишив без задоволення. Відповідно
до ст. 395 КПК України вирок Богунського районного суду
м. Житомира від 7 червня 2002 р. щодо М. змінив, виключив з вироку
вказівку суду про призначення М. додаткового покарання у виді
конфіскації 1/3 частини його особистого майна.
"Кримінальне судочинство.
Судова практика
у кримінальних справах",
N 2, 2007 р.



on top