В. пред'явила позов до С. про визнання права власності на
будинок. Позивачка зазначала, що в березні 1991 р. вона домовилася
з С. В. про купівлю у тієї будинку. Оскільки ж у цей час вона
зустрічалася з С. і той обіцяв із нею одружитися, якщо договір
купівлі-продажу буде оформлено на нього, вона з цим погодилась,
внесла на рахунок С. В. свої гроші (280 тис. крб.) і оформила
договір купівлі-продажу на відповідача. Посилаючись на те, що С.
згодом її ошукав, а гроші за будинок фактично внесла вона, В.
просила визнати зазначений договір недійсним і перевести на неї
права й обов'язки покупця.Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
судової колегії в цивільних справах Івано-Франківського обласного
суду від 25 грудня 1995 р. у позові відмовлено. У касаційній
скарзі В. просила рішення суду скасувати, а справу направити на
новий розгляд, посилаючись на те, що суд дав неправильну й неповну
оцінку зібраним доказам і тому дійшов необгрунтованого висновку
про відсутність правових підстав для задоволення її позову.Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України
визнала, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.Як установив суд, 17 липня 1992 р. за взаємною згодою між
власницею спірного будинку С. В. і відповідачем С. у
Городенківській державній нотаріальній конторі було укладено
договір купівлі-продажу будинку, на підставі якого власником став
С. На цей час, як і підтвердили сторони, вони ні в зареєстрованому
шлюбі, ні у фактичних шлюбних відносинах не перебували і
домовленості про створення спільної власності на будинок у них не
було.Порушуючи питання про визнання договору купівлі-продажу
будинку недійсним щодо покупця, В. посилалась на те, що цю угоду
вчинено за належні їй гроші. Проте, як свідчать матеріали справи і
як зазначив у своєму рішенні суд, спірний будинок було придбано за
кошти і позивачки, і відповідача. Розміру внеску кожного з них у
придбання будинку суд не визначав, оскільки в цьому не було
потреби, - адже вимог про відшкодування понесених витрат позивачка
не пред'являла, так само як і вимог про створення спільної
власності на будинок з підстав домовленості про це.Суд, установивши, що спірний будинок купувався не лише за
кошти позивачки і не для її особистого користування, правильно
відмовив В. у позові про визнання права власності на весь будинок.Наведені обставини, що підтверджуються наявними у справі
письмовими доказами, зазначеними в судовому рішенні, повністю
спростовують доводи касаційної скарги про неналежну оцінку
показань свідків, допитаних з ініціативи позивачки.
Про визнання права власності на будинок
Про визнання права власності на будинок
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on February 21, 1996
Document n0005700-96, current version — Adoption on February 21, 1996