Document n0005700-94, current version — Adoption on July 6, 1994

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 06.07.94
м.Київ
vd940706

(Витяг)
За п. 2 ст. 41 Кодексу законів про працю України ( 322-08 )
може бути розірвано трудовий договір з працівником, який
безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх
прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо) і
вчинив умисно або з необережності такі дії, які дають власнику або
уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я,
зокрема порушення правил проведення операцій з матеріальними
цінностями
С. пред'явила позов до Тисменецького районного об'єднання
промислових підприємств про поновлення на роботі та стягнення
заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позивачка зазначала, що вона працювала у відповідача на
посаді майстра-пекаря п'ятого розряду. Наказом від 20 січня
1989 р. була звільнена з роботи за п. 2 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ) у
зв'язку з втратою довір'я.
Посилаючись на те, що її звільнення здійснено незаконно,
оскільки адміністрація не мала підстав виразити їй недовір'я і під
час її звільнення було допущено порушення вимог ст. 252 КЗпП
( 322-08 ), С. просила задовольнити її позов.
Справа розглядалася неодноразово.
Рішенням судової колегії Івано-Франківського обласного суду
від 6 травня 1994 р. позов задоволено.
У касаційній скарзі Тисменецьке об'єднання промислових
підприємств просить рішення суду скасувати, а справу передати на
новий розгляд, посилаючись на те, що суд дав неналежну оцінку
доказам у справі, в зв'язку з чим дійшов необгрунтованого висновку
про те, що не було підстав виразити недовір'я позивачці.
Судова колегія Верховного Суду України вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Пленум Верховного Суду України в п. 28 постанови N 9
( v0009700-92 ) від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду
судами трудових спорів" роз'яснив, що звільнення з підстав втрати
довір'я (п. 2 ст. 41) суд може визнати обгрунтованим, якщо
працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні
цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням,
розподілом тощо), вчинив умисно або з необережності такі дії, які
дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати
до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з
матеріальними цінностями).
Вирішуючи спір, суд повно й всебічно перевірив обставини, за
яких С. була звільнена з роботи за втратою довір'я, і обгрунтовано
дійшов висновку, що у відповідача не було підстав для розірвання з
нею трудового договору за п. 2 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ).
Такий висновок є правильним. Він підтверджується доказами,
які є в справі.
Зокрема, з рішення Тисменецького районного суду від 20 серпня
1992 р. вбачається, що відповідачу було відмовлено в позові до С.
про відшкодування збитків в сумі 665 крб. 31 коп. через
відсутність винних дій.
Постановою слідчого прокуратури Тисменецького району від
26 січня 1994 р. було закрито кримінальну справу щодо С. через
відсутність в її діях складу злочину.
Що ж до нестачі в С. олії та дріжджів, то відповідно до звіту
М. від 6 січня 1989 р. у С. були лишки олії, а не нестача. Нестача
ж дріжджів утворилася внаслідок неправильного їх обліку.
З урахуванням стану обліку матеріальних цінностей та ведення
документації у відповідача суд обгрунтовано дійшов висновку, що
останнім не доведено, що С. за власною ініціативою умисно
підписала накладні на сироватку, завірені технологом, і їй було
відомо про безтоварність.
Рішення суду є правильним й обгрунтованим, а касаційна скарга
безпідставною і не спростовує викладених у ньому висновків.
Керуючись статтями 310, 311 ЦПК України ( 1503-06 ), судова
колегія Верховного Суду залишила рішення судової колегії обласного
суду без зміни.
Надруковано: "Бюлетень законодавства і юридичної практики
України", N 3, 1995 р.



on top