Document v7_89600-08, current version — Adoption on May 15, 2008

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.05.2008 Справа N 37/89
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.08.2008
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого: Першикова Є.В.,
суддів: Данилової Т.Б.,
Муравйова О.В.,
розглянувши
касаційну скаргу Державного комітету України з державного
матеріального резерву (далі Держкомрезерв)
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 01.04.08
у справі N 37/89
господарського суду міста Києва
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
"Торговий дім "Ресурси" (далі Товариство)
до Держкомрезерву,
державного підприємства "Ресурсопостач"
(далі Підприємство)
про визнання угоди недійсною та спонукання до
виконання умов договору
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: Середюк Б.Л. (за дов. N 05-08
від 05.05.08);
- відповідачів: Держкомрезерву:
Кириленко С.М. (за дов. N 2/938
від 05.03.08);
Підприємства:
Танцюра М.В. (за дов. N 183 від 30.01.08).
Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду
України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та
ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) у судовому засіданні 15.05.08 було оголошено лише
вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського
суду України.
Рішенням від 14.03.08 господарського суду міста Києва (суддя
Кондратова І.Д.) позовні вимоги Товариства задоволено повністю.
Угоду від 01.02.08 про розірвання договору від 15.01.08
N 1-1530 визнано недійсною з моменту укладення.
Держкомрезерв зобов'язано прийняти від Товариства грошові
кошти в сумі 38 172 000,65 грн., одержані Товариством за угодою
від 01.02.08 про розірвання договору від 15.01.08 N 1-1530.
Держкомрезерв зобов'язано виконати умови договору від
15.01.08 N 1-1530 та протягом п'яти робочих днів з дати отримання
грошових коштів від Підприємства видати наряди на відпуск
матеріальних цінностей державного резерву.
Підприємство зобов'язано виконати умови договору від 15.01.08
N 1-1530 та протягом десяти робочих днів з дати отримання грошових
коштів передати Товариству наряди на відпуск матеріальних
цінностей державного резерву за актом приймання-передачі нарядів.
З Держкомрезерву та Підприємства на користь Товариства
стягнуто по 127,50 грн. витрат по сплаті державного мита та
59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Постановою від 01.04.08 Київського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -
Отрюха Б.В., суддів - Верховця А.А., Тищенко А.І.) апеляційну
скаргу Держкомрезерву залишено без задоволення, а рішення від
14.03.08 господарського суду міста Києва - без змін.
Вказані судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи
підтверджено, що фактично відповідачі шляхом замовчування та
доведення до Товариства неповної інформації, при укладенні
оскарженої угоди ввели його в оману.
Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій
Держкомрезерв звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просить рішення від 14.03.08
господарського суду міста Києва та постанову від 01.04.08
Київського апеляційного господарського суду скасувати, та
припинити провадження у справі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні
оскаржених судових актів було порушено норми матеріального права,
а саме: ст.ст. 525, 526, 530, п.п. 1, 2 ст. 604, ст. 607
Цивільного кодексу України ( 435-15 ), ст. 12 Закону України "Про
державний матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ), ст.ст. 53, 55 Закону
України "Про Кабінет Мін6істрів України" ( 514-16 ),
параграфи 45, 46 Регламенту Кабінету Міністрів України
( 950-2007-п ), Порядку реалізації матеріальних цінностей
державного резерву ( 1078-2004-п ) (затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 27.12.06 N 1827) ( 1827-2006-п ),
доручення Прем'єр-міністра України від 05.01.08 N 582304/2/1-07 ,
п. 1, 2 Положення про Державний комітет України з державного
матеріального резерву (затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 08.06.06 N 810) ( 810-2006-п ).
У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів
скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим
просить касаційну скаргу Держкомрезерву залишити без задоволення,
а оскаржені судові рішення - без змін.
На день розгляду справи у судовому засіданні 15.05.08
письмовий відзив на касаційну скаргу Держкомрезерву від
Підприємства не надійшов, разом з тим згідно ст. 111-2
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 )
відсутність відзиву на касаційну скаргу (подання) не перешкоджає
перегляду судового рішення, що оскаржується.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін,
суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі
встановлених фактичних обставин справи правильність застосування
судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що
касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, з метою реалізації матеріальних цінностей
державного резерву, відповідно до Порядку реалізації матеріальних
цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 27.12.06 N 1827 ( 1827-2006-п ) (далі
Порядок), Держкомрезервом в газеті "Урядовий кур'єр" від 11.12.07
N 232 було розміщено оголошення про проведення відкритого конкурсу
з реалізації матеріальних цінностей державного, в тому числі
мобілізаційного резерву (далі Оголошення), яке також було
розміщено на офіційному веб-сайті Держкомрезерву.
Судовими інстанціями встановлено, що на виконання умов
конкурсу, визначених в Оголошенні, 20.12.07 між сторонами було
укладено трьохсторонній договір N 33 юр-2007/4-1005 (далі Договір
від 20.12.07), за яким було сплачено конкурсне забезпечення у сумі
3 800 000,00 грн. за лотом N 507.
На підставі наданих сторонами доказів по справі судами першої
та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами конкурсу,
оформленого протоколом засідання конкурсної комісії Держкомрезерву
щодо проведення другого етапу відкритого конкурсу з реалізації
матеріальних цінностей державного резерву від 04.01.08
N 43-II/пром, Товариство було визнано переможцем конкурсу за лотом
N 507.
При вирішенні спору встановлено, що після публікації торгів
на офіційному веб-сайті Держкомрезерву, 15.01.08 між Підприємством
(далі Продавець), який є повіреним і діє від імені Держкомрезерву
на підставі договору доручення від 10.02.06 N юр-234/2006 (далі
Договір доручення від 10.02.06), та Товариством (далі Покупець)
було укладено договір купівлі-продажу мазуту N 1-1530 (далі
Договір від 15.01.08), відповідно до якого сторони погодили, що
Продавець продає, а Покупець купує матеріальні цінності державного
резерву на умовах EXW "Франко-склад" відповідно до "Інкотермс -
2000".
Місцевим та апеляційним судами встановлено, що згідно п. 2.1
Договору від 15.01.08 вартість матеріальних цінностей, які
реалізуються відповідно до цього договору, становить
38 172 000,65 грн. Відповідно до п. 3.1 вказаного договору
Товариство взяло на себе зобов'язання протягом п'яти банківських
днів з дати підписання договору здійснити попередню оплату в
розмірі 100% загальної вартості матеріальних цінностей.
Вирішуючи спір попередні судові інстанції встановили, що
Товариство свої зобов'язання, встановлені п.п. 2.1, 3.1, 3.2
Договору від 15.01.08 виконало в повному обсязі та перерахувало на
рахунок Продавця грошові кошти у сумі 38 172 000,65 грн., що
складає загальну вартість матеріальних цінностей.
При цьому, судовими інстанціями встановлено, що сплачені
грошові кошти складаються із сплаченої Товариством суми
конкурсного забезпечення, яка відповідно до п.п. 2.1, 2.2.4
Договору від 20.12.07 зарахована Держкомрезервом, як внесення
забезпечення виконання Договору від 15.01.08 та відповідно до
п.п. 3.3 такого договору зарахована Держкомрезервом в рахунок
оплати вартості матеріальних цінностей, а також із сплаченого
Товариством залишку вартості матеріальних цінностей.
Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що
відповідно до п. 4.2 Договору від 15.01.08, Продавець взяв на себе
зобов'язання протягом 10 робочих днів з дати отримання ним
грошових коштів на умовах і в розмірі, вказаному в п.п. 2.1, 3.1
цього договору, передати Покупцю наряд Держкомрезерву на відпуск
матеріальних цінностей державного резерву.
З урахуванням наведеного попередніми судовими інстанціями
встановлено, що згідно умов Договору від 15.01.08 Підприємство
повинно було в строк до 29.01.08 передати Товариству наряди
Держкомрезерву на відпуск матеріальних цінностей державного
резерву. Разом з тим встановлено, що такий обов'язок Підприємством
по відношенню до Товариства виконано не було.
Крім того, місцевим та апеляційним судами на підставі
матеріалів справи встановлено, що 17.01.08 Підприємство, діючи на
підставі Договору доручення від 10.02.06, звернулось до Товариства
з листом N 80, в якому просило вважати Договір від 15.01.08
розірваним.
Судами встановлено, що така позиція обґрунтовувалась
наявністю доручень Кабінету Міністрів України про негайне
призупинення проведення будь-яких операцій з матеріальними
цінностями державного резерву, оскарженням дій конкурсної комісії
щодо проведення конкурсу в Окружному адміністративному суді міста
Києва та листом Держкомрезерву від 16.01.08 N 2/229 з вимогою
розірвання договорів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що листом
від 17.01.08 N 05 Товариство повідомило Підприємство про відмову
від розірвання Договору від 15.01.08 за взаємною згодою та
вимагало від Держкомрезерву та Підприємства виконання договірних
зобов'язань.
Водночас, встановлено що 01.02.08 між Товариством та
Підприємством, який діяв від імені Держкомрезерву, було укладено
угоду про розірвання договору купівлі-продажу мазуту від 15.01.08
N 1-1530 у зв'язку з неможливістю виконання Продавцем
(Держкомрезервом) зобов'язань за таким договором з обставин, за
які жодна із сторін не відповідає, відповідно до ст. 607
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (далі Угода від 01.02.08).
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що свої дії
Підприємство мотивувало, тим що дорученням Прем'єр-міністра
України від 21.12.07 N 52304/0/1-07 були призупинені операцій з
матеріальними цінностями державного резерву.
Вирішуючи спір судові інстанції встановили, що на виконання
п. 2 Угоди від 01.02.08, Підприємство повернуло Товариству
сплачені за Договором від 15.01.08 грошові кошти у сумі
38 172 000,65 грн., а зобов'язання сторін за вказаним договором
були припинені.
Разом з тим, встановлено, що 09.02.08 в газеті "Урядовий
кур'єр" N 26 Держкомрезервом було опубліковано оголошення про
проведення конкурсу з реалізації матеріальних цінностей державного
резерву, які були предметом продажу за Договором від 15.01.08 (лот
N 507), і значилися у вказаному оголошенні за лотами NN 533,
N 534, N 535.
Судовими інстанціями встановлено, що у зв'язку з публікацією
оголошення від 09.02.08 в газеті "Урядовий кур'єр" N 26, листом
від 12.02.08 Товариство звернулось до Підприємства із запитом про
існування будь-яких обмежень щодо проведення конкурсу та
реалізації матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі
заборони Кабінету Міністрів України та інших органів влади.
При цьому, встановлено, що листом від 19.02.08 Підприємство
повідомило Товариство про відсутність актів державних органів, які
забороняють проведення конкурсів та реалізацію матеріальних
цінностей державного резерву. Також, встановлено, що у вказаному
листі Підприємством зазначалось, що на підставі доручення
Прем'єрміністра України від 21.12.07 N 52304/0/1-07 про негайне
призупинення до прийняття окремого рішення проведення будь-яких
операцій з товарно-матеріальними цінностями державного резерву,
Держкомрезервом було видано наказ від 24.12.07 N 373 про
призупинення процедури з реалізації матеріальних цінностей
державного резерву.
Проте, відповідно до доручення Прем'єр-міністра України від
05.01.08 року N 52304/2/1-07, що видано на заміну попереднього
доручення від 21.12.07 N 52304/0/1-07, Держкомрезерв було
зобов'язано забезпечити проведення операцій з матеріальними
цінностями державного резерву, в тому числі мобілізаційного,
відповідно до законодавства.
Судами встановлено, що у зв'язку із зміною доручення
Прем'єр-міністра України, наказом від 08.01.08 N 1 "Щодо
проведення операцій з матеріальними цінностями державного
резерву", Держкомрезервом було відновлено проведення конкурсів з
реалізації матеріальних цінностей.
Враховуючи наведені обставини попередні судові інстанції
прийшли до висновку, що Підприємство не мало підстав укладати
Угоду від 01.02.08 про розірвання Договору від 15.01.08,
посилаючись на доручення Прем'єр-міністра України від 21.12.07
N 52304/0/1-07 про негайне призупинення операцій з
товарноматеріальними цінностями державного резерву, оскільки на
момент укладення Договору від 15.01.08 та Угоди від 01.02.08
будь-які обмеження органів державної влади щодо реалізації
матеріальних цінностей державного резерву були відсутні, у зв'язку
з тим, що доручення Прем'єр-міністра України від 21.12.07
N 52304/0/1-07 про призупинення будь-яких операцій з
товарно-матеріальними цінностями державного резерву, було змінено
дорученням Прем'єр-міністра України від 05.01.08 N 52304/2/1-07,
яким було доручено забезпечити проведення Держкомрезервом операцій
з матеріальними цінностями державного резерву, в тому числі
мобілізаційного відповідно до законодавства.
Водночас, матеріалами справи підтверджено, що Держкомрезервом
було змінено і власний наказ від 24.12.07 N 373 про призупинення
процедури з реалізації матеріальних цінностей державного резерву,
новим наказом від 08.01.08 N 1 "Щодо проведення операцій з
матеріальними цінностями державного резерву".
Таким чином, встановлено, що обмеження щодо проведення
операцій з матеріальними цінностями з Держкомрезерву знято
05.01.08, а Підприємства - 08.01.08, разом з тим 15.01.08 було
укладено Договір, а 01.02.08 укладено Угоду про його розірвання.
У зв'язку з наведеним суди першої та апеляційної інстанцій
прийшли до висновку про те, що Держкомрезерв та Підприємство
шляхом замовчування та доведення до Товариства неповної інформації
про існування обставин, що унеможливлюють виконання ними своїх
зобов'язань за Договором від 15.01.08, ввели Товариство в оману,
посилаючись на доручення Прем'єр-міністра України від 21.12.07
N 52304/0/1-07 про призупинення будь-яких операцій з
товарноматеріальними цінностями державного резерву, як на
необхідність укладення угоди про розірвання Договору від 15.01.08,
у зв'язку з неможливістю виконання продавцем зобов'язань за
договором з обставин за які жодна із сторін не відповідає. При
цьому, суди встановили, що в Угоді від 01.02.08 містяться умови, з
якими Товариство не мало реальної можливості ознайомитися перед її
укладенням.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ),
підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення
правочину стороною /сторонами/ вимог, які встановлені частинами
першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Також,
вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо
не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована
особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом,
такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Угода може бути
визнана недійсною з підстав, передбачених законом.
Статтею 203 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), зокрема,
передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам
цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства,
особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг
цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути
вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися
у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на
реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом ст. 230 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) якщо
одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо
обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається
судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність
обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона
замовчує їх існування.
Правовий аналіз чинного законодавства свідчить, що обман - це
активна поведінка сторони правочину, яка проявляється в
запереченні обставин, або пасивна поведінка, яка полягає в тому,
що особа замовчує існування істотних обставин. При цьому,
визначальною ознакою обману є умисні дії сторони правочину.
Необхідною умовою для визнання правочину недійсним є також те, щоб
приховувані (шляхом заперечення чи замовчування) обставини могли
перешкодити вчиненню правочину, якби особа дізналася про їх
існування.
За змістом ст. 216 Цивільного кодексу України ( 435-15 )
недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що
пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна
із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що
вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості
такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у
користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -
відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на
момент відшкодування.
Пленум Верховного Суду України в п.п. 2, 12 Постанови від
28.04.78 N 3 ( v0003700-78 ) "Про судову практику в справах про
визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана
недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом.
В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті
обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та
настання визначених юридичних наслідків.
Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд
повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує
визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків:
відповідність угоди вимогам закону, додержання встановленої форми
угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає
неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення
для правильного вирішення спору.
Пунктом 12 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України
( v0003700-78 ) визначено, що при вирішенні спорів про визнання
недійсною угоди укладеної внаслідок обману суди повинні мати на
увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності
фактів обману представника однієї сторони другою стороною і
наявності безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти
угоду на вкрай невигідних для неї умовах. Під обманом у таких
випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди
шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або
замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що
укладається.
При цьому, колегією суддів Вищого господарського суду України
бере до уваги, що попередніми судовими інстанціями встановлено
факт введення Товариства в оману з боку Підприємства та
Держкомрезерву при укладенні Угоди від 01.02.08.
Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду
України зазначає, що відповідно до ст. 193 Господарського кодексу
України ( 436-15 ), та ст. 526 Цивільного кодексу України
( 435-15 ), яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні
виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових
актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання
зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно
ставляться.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 )
та ст. 525 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) одностороння
відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених
законом не допускається.
Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України
( 436-15 ), ст. 599 Цивільного кодексу України ( 435-15 )
зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а
за змістом ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання
припиняється частково або в повному обсязі на підставах,
визначених законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України ( 435-15 ),
якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то
воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, оскільки зобов'язання Держкомрезерву та Підприємства за
Договором від 15.01.08 не виконано, та на момент підписання Угоди
від 01.02.08 про його розірвання було прострочено, оскільки 10
робочих днів для передачі нарядів Підприємством Товариству, сплили
29.01.08, то фактично Держкомрезервом та Підприємством порушено
договірні зобов'язання.
З урахуванням наведених правових положень колегія суддів
Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені
Держкомрезервом в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки
вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають
вимогам закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також
і питання, які стосуються оцінки доказів, але відповідно до
положень ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція
дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи,
здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не
віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ), відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів
та встановлення обставин по справі в силу ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) знаходиться поза межами
компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку про неможливість
задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій
було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для
справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з
дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає
підстави для залишення їх без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного
матеріального резерву б/н від 04.04.08 залишити без задоволення.
Постанову від 01.04.08 Київського апеляційного господарського
суду у справі N 37/89 господарського суду міста Києва залишити без
змін.
Головуючий Є.Першиков
судді: Т.Данилова
О.Муравйов



on top