![]()
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 13.04.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Рішенням господарського суду АР Крим від 23.08.2005 позов
задоволено у зв'язку з обгрунтованістю позовних вимог. Постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.11.2005
рішення залишено без змін з ти же підстав.ТОВ "Кребо-Крим" в поданій касаційній скарзі просить рішення
та постанову скасувати, провадження у справі припинити у зв'язку з
відсутністю предмету спору, оскільки вважає, що Генеральна угода
N 491.14.41.С.01.04 була підписана 29.09.2004 року на виконання
п. 3.1.6 та додатку 4 до п. 3.1.6 Правил сертифікації аеропортів,
затверджених наказом Міністерства транспорту України від
05.07.2004 року N 569 ( z0924-04 ) (надалі - Правила). Відповідно
до вимог вказаних норм Правил, особи, що мають намір одержати
сертифікат відповідності для здійснення діяльності з надання
аеропортових послуг, повинні подати повноважному органу
сертифікації разом із заявкою пакет доказової документації, в тому
числі генеральну.Правова оцінка Генеральної угоди N 491.14.41.С.01.04, надана
судом першої інстанції та підтримана Севастопольським апеляційним
господарським судом, не відповідає нормам матеріального права
України.Так, відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (ЦК України), за договором про надання послуг одна
сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони
(замовника) надати послугу, що споживається під час виконання
певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник
зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше
не встановлено договором. Тобто за зазначеним договором послуги
надаються однією стороною іншій, але не третім особам.Згідно з п. п. 2.2.2, 2.2.9, 2.2.16 Генеральної угоди
N 491.14.41.С.01.04, відповідач повинен надавати послуги із
заправки повітряних суден авіаперевізникам (третім особам), що
здійснюють регулярні та чартерні рейси до/з аеропорту Сімферополь,
а не позивачеві. При цьому для надання послуг із заправки
повітряних суден відповідач, за умовами п. 2.2.2 Генеральної угоди
N 491.14.41.С.01.04, повинен укладати з авіаперевізниками
відповідні окремі договори. Таким чином, викладені в рішенні суду
першої інстанції висновки про те, що послуги авіаперевізникам
надавались відповідачем саме на підставі Генеральної угоди
N 491.14.41.С.01.04, а також про те, що умови оспорюваної угоди
щодо надання відповідачем послуг третім особам характеризують її
як договір про надання послуг, не відповідають нормам
матеріального права України.Договір про надання послуг, як і будь-який інший
господарський договір, повинен, згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України
( 435-15 ) та ч.ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (ГК України), містити ряд істотних умов. Відсутність
між сторонами домовленості щодо хоча б однієї істотної умови
договору означає, що між сторонами договір (як окрема підстава для
виникнення прав та обов'язків, передбачених саме договором) не
укладено. Однією з істотних умов господарського договору є його
предмет. Умови про предмет в господарському договорі повинні,
згідно з ч. 4 ст. 180 ГК України, визначати найменування
(номенклатуру, асортимент), кількість продукції (робіт, послуг), а
також вимоги до їх якості.Генеральна угода N 491.14.41.С.01.04 не містить жодної
вимоги, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 180 ГПК України
( 1798-12 ). Не містячи умов, що визначають предмет договору про
надання послуг, Генеральна угода N 491.14.41.С.01.04 не передбачає
й інші істотні умови такого договору, зокрема строки та порядок
надання послуг, ціну послуг та строк дії договору. Встановлена
Генеральною угодою N 491.14.41.С.01.04 плата за користування
під'їзними шляхами та твердим покриттям аеропорту (єдина плата, що
передбачена даною угодою) є. згідно ст. 401 ЦК України ( 435-15 ),
платою за право користування чужим нерухомим майном (сервітут), а
не за надання будь-яких послуг.Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо кваліфікації
Генеральної угоди N 491.14.41.С.01.04 як договору про надання
послуг, підтверджені Севастопольським апеляційним господарським
судом, є незаконними.Крім ч. ч. 1-4 ст. 180 ГК України ( 436-15 ) та ст. 638
ЦК України ( 435-15 ), судом апеляційної інстанції не були
прийняті до уваги й норми Правил ( z0924-04 ), на виконання яких
була укладена Генеральна угода N 491.14.41.0.01.04. За умовами
Правил Генеральна угода N 491.14.41.С.01.04 як генеральна угода на
комерційне виконання аеропортових послуг взагалі не є
господарським договором та не може підлягати розірванню на
підставі ст. 651 ЦК України.За таких обставин генеральна угода на комерційне виконання
аеропортових послуг не може бути визнана господарським договором,
оскільки не містить і в принципі не може містити предмету
господарського договору, умови якого повинні, згідно ч. 4 ст. 180
ГК України ( 436-15 ), чітко визначати найменування (номенклатуру,
асортимент), кількість продукції (робіт, послуг) та вимоги до їх
якості. Невизначеність предмету договору в контексті ч. 4 ст. 180
ГК України тягне, як наслідок, неможливість передбачити в
зазначеній угоді й інші істотні умови господарського договору,
зокрема, його ціну та строк.Таким чином, за своєю правовою природою Генеральна угода
N 491.14.41.С.01.04 не є господарським договором, спори про
розірвання яких підвідомчі господарським судам відповідно до
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ). Разом з
тим, Генеральна угода N 491.14.41.С.01.04 є належним документом
для одержання відповідачем сертифікату відповідності та здійснення
ТОВ "Кребо-Крим" діяльності на території позивача у сферах,
визначених у сертифікаті.За таких обставин провадження у справі про розірвання
Генеральної угоди N 491.14.41.С.01.04 підлягає припиненню у
зв'язку з відсутністю предмету спору (п. 1-1 ч. 1 ст. 80
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх
інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова -
залишенню без змін з наступних підстав.Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що
29 вересня 2004 року між сторонами було укладено генеральну угоду
N 491.14.С.01.04/14.2-235, згідно з умовами якої відповідач
надавав на території аеропорту послуги щодо заправлення повітряних
суден авіаперевізникам, які здійснюють регулярні чартерні рейси з
аеропорту, а аеропорт був зобов'язаний надавати товариству з
обмеженою відповідальністю "Сервісавіаойл-Крим" послуги зв'язку,
проводити обслуговування та ремонт автотранспорту, надавати
послуги з метрологічного обслуговування обладнання та засобів
вимірювання та інше.Позивач листом за N 01-05-761 від 02.06.2005 звернувся до
відповідача з пропозицією розірвати угоду, у зв'язку з отриманням
розпорядження Кримської транспортної прокуратури N 12-7/12 від
25.03.2005 "Про усунення порушень законодавства про безпеку
польотів". Відповідач листом від 06.06.2005 N 311 відмовився
розірвати угоду.Згідно з частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України
( 435-15 ), зміна або розірвання договору допускається лише за
згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу
однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою
стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.Відповідно до статті 907 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) договір про надання послуг може бути розірвано, у тому
числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на
підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за
домовленістю сторін.Сторонами в пункті 7.3 генеральної угоди
N 491.14.0.01.04/14.2-235 від 29.09.2004 передбачено, що
генеральна угода діє до моменту її розірвання за згодою обох
сторін, або за ініціативою однієї з сторін, тобто при укладенні
угоди, сторони домовились, що договір може бути розірвано за
ініціативою однієї з сторін. Таким чином, позивач за умовами
договору має право відмовитися від договору.Судами першої та апеляційної інстанцій на підставі ретельної
правової оцінки умов генеральної угоди від 29.09.2004 встановлено,
що ця угода за своєю правовою природою є договором про надання
послуг (ст. 901 ЦК України ( 435-15 ), чим спростовуються
посилання скаржника на загальні норми ст. 180 ГК України
( 436-15 ), які регулюють істотні умови господарського договору.Зокрема, умови п.п. 2.1.1-2.1.5, 2.1.10-2.1.12, 2.2.1
генеральної угоди від 29.09.2004 щодо укладення між сторонами в
майбутньому окремих договорів щодо надання конкретних послуг
(оренда приміщень, комунальні послуги, енергозабезпечення,
зв'язок, метрологічне обслуговування тощо) свідчать про те, що
генеральна угода від 29.09.2004 є базовим договором для подальшого
укладення між сторонами угод про надання конкретних видів послуг.Відповідно до ст. 907 ЦК України ( 435-15 ) договір про
надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом
односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах,
встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю
сторін.Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг
визначаються домовленістю сторін або законом.Відповідно до ст. 901 ЦК України ( 435-15 ) за договором про
надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за
завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка
споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної
діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві
зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Тобто не
зазначено, що послуга надається виключно замовнику послуги, який
може замовити її виконання також на користь третьої особи.А тому помилковим слід визнати звужене тлумачення скаржником
ст. 901 ЦК України ( 435-15 ) в частині надання послуги виконавцем
за відповідним договором лише на користь замовника-сторони за
договором, але не третьої особи. Адже, в даному випадку
(за генеральною угодою) одержувачі конкретних послуг
(авіаперевізники) та замовник (відповідач) не співпадають.Зазначена норма має диспозитивний характер та не забороняє
опосередковане надання послуг виконавцем третій особі
(авіаперевізнику), яка не є стороною за договором.Згідно з ч. 3 ст. 651 ЦК України ( 435-15 ) у разі
односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково,
якщо право на таку відмову встановлено договором або законом,
договір є відповідно розірваним або зміненим.Як встановлено судом та не заперечується скаржником, за
домовленістю сторін в п. 7.3 генеральної угоди від 29.09.2004
визначено передбачене ч. 1 ст. 907 ЦК України ( 435-15 )
застереження щодо можливості одностороннього розірвання угоди за
ініціативою однієї з сторін, і позивачем реалізовано таке право
шляхом пред'явлення позову у даній справі.Колегія не приймає до уваги помилкові посилання скаржника в
обгрунтування своїх заперечень на невизначеність в генеральній
угоді предмету договору та інших істотних умов (ціна, строк)
господарського договору, як це передбачено ст. 180 ГК України
( 436-15 ), оскільки судом встановлено укладення між сторонами
договору про надання аеропортових послуг, як специфічної угоди, що
може і не передбачати такі умови як номенклатуру, асортимент,
кількість продукції, строк дії договору.Водночас касаційна інстанція відхиляє твердження скаржника
про необхідність припинення провадження у справі у зв'язку з
відсутністю предмета спору, оскільки застосування судом п. 1 ч. 1
ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) можливе лише у випадку попереднього
визнання генеральної угоди від 29.09.2004 недійсною в судовому
порядку або ж встановленням юридичного факту неукладеності цієї
угоди при розгляді судом іншої справи, чого з матеріалів справи не
вбачається та відповідачем не доведено.Порушені скаржником здебільшого питання щодо відсутності
визначення сторонами істотних умов договору про надання послуг в
генеральній угоді від 29.09.2004 та її невідповідності вимогам
ч. 1 ст. 638 ЦК України ( 435-15 ) та ч. 4 ст. 180 ГК України
( 436-15 ) можуть бути лише предметом іншого позовного
провадження.Окрім того, наведені в касаційній скарзі заперечення колегія
не може прийняти до уваги, оскільки згідно імперативних вимог ч. 2
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені нім, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.Суд першої інстанції правомірно розглянув спір в рамках
предмета пред'явленого позову, встановивши підстави для розірвання
генеральної угоди.Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
ст.ст. 111-9 - 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Про розірвання генеральної угоди
Про розірвання генеральної угоди
637;
Resolution, Causa
on January 31, 2006
№ 2-5/11631-2005
Document v1631600-06, current version — Adoption on January 31, 2006