Апеляційний суд Чернігівської області вироком від 9 грудня
2003 р. змінив вирок Куликівського районного суду Чернігівської
області від 3 вересня 2003 р. і постановив свій вирок у частині
призначення покарання без застосування ст. 75 КК ( 2341-14 ). За
вироком апеляційного суду З. засуджено за ч. 1 ст. 307 КК на три
роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 309 цього Кодексу - на п'ять
років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК - до міри покарання,
призначеної судом першої інстанції, а за сукупністю злочинів на
підставі ст. 70 цього Кодексу - на п'ять років позбавлення волі.З. визнано винним у тому, що він у період з літа 2001 р. по
27 лютого 2003 р. в гаражі свого господарства незаконно виробив,
10 кілограмів 767 грамів марихуани, що становить особливо великі
розміри, 475,2 грама висушеної макової соломи та 0,48 грама (в
перерахунку на суху речовину) екстракційного опію в розчиненому
стані. Крім того, З. визнано винним у незаконному збуті 27 лютого
2003 р. 1,3 грама марихуани та незаконному зберіганні бойових
припасів - п'ять гвинтівкових набоїв калібру 5,6 міліметра.У касаційній скарзі захисник засудженого - адвокат А. в
інтересах З. послався на те, що апеляційний суд, розглядаючи
апеляцію прокурора та змінюючи вирок суду першої інстанції,
неправильно застосував кримінальний закон і допустив істотне
порушення вимог кримінально-процесуального закону. Захисник просив
вирок апеляційного суду щодо З. змінити і пом'якшити йому
покарання.Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу
задовольнила частково з таких підстав.Висновок апеляційного суду про доведеність вини З. у
незаконному виробництві, виготовленні і зберіганні без мети збуту
наркотичного засобу - марихуани - в особливо великих розмірах та в
збуті 1,3 грама цього засобу підтверджується дослідженими цим
судом доказами і є обгрунтованим. Кваліфікація дій засудженого за
ч. 3 ст. 309, ч. 1 ст. 307 КК ( 2341-14 ) є правильною.Що стосується наведених у касаційній скарзі посилань на те,
що апеляційний суд допустив істотне порушення вимог
кримінально-процесуального закону, оскільки в апеляції прокурора
не йшлося про призначення З. більш суворого покарання, ніж йому
призначив суд першої інстанції, то вони є необгрунтованими.Як убачається з матеріалів справи, органи досудового слідства
пред'явили З. обвинувачення у незаконному виробництві,
виготовленні, зберіганні з метою збуту та збуті наркотичних
засобів у особливо великих розмірах.Суд першої інстанції, розглядаючи справу за цим
обвинуваченням, визнав З. винним у незаконному виробництві,
виготовленні та зберіганні наркотичних засобів в особливо великих
розмірах без мети збуту, кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 309 КК
( 2341-14 ) і призначив йому за цим законом п'ять років
позбавлення волі, а на підставі ст. 75 того ж Кодексу звільнив від
відбування покарання з іспитовим строком один рік.Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої
інстанції, подав апеляцію, в якій просив вирок скасувати та
постановити новий, кваліфікувавши дії З. відповідно до
пред'явленого обвинувачення і призначивши йому реальну міру
покарання.Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про
те, що апеляційний суд постановив вирок у межах апеляції прокурора
і пред'явленого З. обвинувачення без порушення вимог
кримінально-процесуального закону.Водночас суд касаційної інстанції визнав, що судові рішення в
частині засудження З. за ч. 1 ст. 263 КК ( 2341-14 ), тобто за
незаконне зберігання бойових припасів - п'ять гвинтівкових набоїв,
підлягають скасуванню.Установлено, що засуджений зберігав ці набої без відповідного
дозволу, і такі дії формально містять ознаки злочину,
відповідальність за який передбачено ч. 1 ст. 263 КК ( 2341-14 ).
Проте незначна кількість цих боєприпасів свідчить про
малозначність зазначених дій і про те, що вони не становлять
суспільної небезпеки. За таких обставин дії З. не можна визнати
злочином, а тому на підставі ч. 2 ст. 11 КК, п. 2 ч. 1 ст. 6 і
ст. 400-1 КПК ( 1003-05 ) судові рішення в цій частині підлягають
скасуванню із закриттям провадження у справі.Призначаючи З. покарання, суд не повною мірою врахував усі
обставини справи і дані про його особу, зокрема те, що він не має
судимості, позитивно характеризується, має на утриманні доньку і
доглядає тітку - інваліда I групи, його щире каяття. Односельці та
депутати сільської ради за місцем проживання засудженого
зверталися до суду з клопотанням не призначати йому покарання у
виді позбавлення волі.Оскільки зазначені обставини та дані про особу З. істотно
знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і дають підстави
застосувати до засудженого ст. 69 КК ( 2341-14 ) та пом'якшити
йому міру покарання нижче від найнижчої межі, встановленої
санкціями ч. 1 ст. 307 та ч. 3 ст. 309 КК, колегія суддів Судової
палати у кримінальних справах Верховного Суду України скасувала
вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від
3 вересня 2003 р. та апеляційного суду Чернігівської області від
9 грудня 2003 р. в частині засудження З. за ч. 1 ст. 263 КК і на
підставі ч. 2 ст. 11 КК та п. 2 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) закрила
справу за відсутністю складу злочину.У частині призначення покарання цей вирок змінено: міру
покарання З. із застосуванням ст. 69 КК ( 2341-14 ) пом'якшено за
ч. 1 ст. 307 КК - до двох років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 309
цього Кодексу - до трьох років позбавлення волі; за сукупністю
вчинених злочинів на підставі ст. 70 КК остаточно визначено три
роки позбавлення волі.
Про неправильне застосування кримінального закону
Про неправильне застосування кримінального закону
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on February 24, 2004
Document n0535700-04, current version — Adoption on February 24, 2004