Про неправильне застосування кримінального закону
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt on February 24, 2004
Document n0535700-04, current version — Adoption on February 24, 2004

СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
24.02.2004

(Витяг)
Апеляційний суд Чернігівської області вироком від 9 грудня
2003 р. змінив вирок Куликівського районного суду Чернігівської
області від 3 вересня 2003 р. і постановив свій вирок у частині
призначення покарання без застосування ст. 75 КК ( 2341-14 ). За
вироком апеляційного суду З. засуджено за ч. 1 ст. 307 КК на три
роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 309 цього Кодексу - на п'ять
років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК - до міри покарання,
призначеної судом першої інстанції, а за сукупністю злочинів на
підставі ст. 70 цього Кодексу - на п'ять років позбавлення волі.
З. визнано винним у тому, що він у період з літа 2001 р. по
27 лютого 2003 р. в гаражі свого господарства незаконно виробив,
10 кілограмів 767 грамів марихуани, що становить особливо великі
розміри, 475,2 грама висушеної макової соломи та 0,48 грама (в
перерахунку на суху речовину) екстракційного опію в розчиненому
стані. Крім того, З. визнано винним у незаконному збуті 27 лютого
2003 р. 1,3 грама марихуани та незаконному зберіганні бойових
припасів - п'ять гвинтівкових набоїв калібру 5,6 міліметра.
У касаційній скарзі захисник засудженого - адвокат А. в
інтересах З. послався на те, що апеляційний суд, розглядаючи
апеляцію прокурора та змінюючи вирок суду першої інстанції,
неправильно застосував кримінальний закон і допустив істотне
порушення вимог кримінально-процесуального закону. Захисник просив
вирок апеляційного суду щодо З. змінити і пом'якшити йому
покарання.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу
задовольнила частково з таких підстав.
Висновок апеляційного суду про доведеність вини З. у
незаконному виробництві, виготовленні і зберіганні без мети збуту
наркотичного засобу - марихуани - в особливо великих розмірах та в
збуті 1,3 грама цього засобу підтверджується дослідженими цим
судом доказами і є обгрунтованим. Кваліфікація дій засудженого за
ч. 3 ст. 309, ч. 1 ст. 307 КК ( 2341-14 ) є правильною.
Що стосується наведених у касаційній скарзі посилань на те,
що апеляційний суд допустив істотне порушення вимог
кримінально-процесуального закону, оскільки в апеляції прокурора
не йшлося про призначення З. більш суворого покарання, ніж йому
призначив суд першої інстанції, то вони є необгрунтованими.
Як убачається з матеріалів справи, органи досудового слідства
пред'явили З. обвинувачення у незаконному виробництві,
виготовленні, зберіганні з метою збуту та збуті наркотичних
засобів у особливо великих розмірах.
Суд першої інстанції, розглядаючи справу за цим
обвинуваченням, визнав З. винним у незаконному виробництві,
виготовленні та зберіганні наркотичних засобів в особливо великих
розмірах без мети збуту, кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 309 КК
( 2341-14 ) і призначив йому за цим законом п'ять років
позбавлення волі, а на підставі ст. 75 того ж Кодексу звільнив від
відбування покарання з іспитовим строком один рік.
Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої
інстанції, подав апеляцію, в якій просив вирок скасувати та
постановити новий, кваліфікувавши дії З. відповідно до
пред'явленого обвинувачення і призначивши йому реальну міру
покарання.
Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про
те, що апеляційний суд постановив вирок у межах апеляції прокурора
і пред'явленого З. обвинувачення без порушення вимог
кримінально-процесуального закону.
Водночас суд касаційної інстанції визнав, що судові рішення в
частині засудження З. за ч. 1 ст. 263 КК ( 2341-14 ), тобто за
незаконне зберігання бойових припасів - п'ять гвинтівкових набоїв,
підлягають скасуванню.
Установлено, що засуджений зберігав ці набої без відповідного
дозволу, і такі дії формально містять ознаки злочину,
відповідальність за який передбачено ч. 1 ст. 263 КК ( 2341-14 ).
Проте незначна кількість цих боєприпасів свідчить про
малозначність зазначених дій і про те, що вони не становлять
суспільної небезпеки. За таких обставин дії З. не можна визнати
злочином, а тому на підставі ч. 2 ст. 11 КК, п. 2 ч. 1 ст. 6 і
ст. 400-1 КПК ( 1003-05 ) судові рішення в цій частині підлягають
скасуванню із закриттям провадження у справі.
Крім того, вирок підлягає зміні також у частині призначеної
З. міри покарання.
Призначаючи З. покарання, суд не повною мірою врахував усі
обставини справи і дані про його особу, зокрема те, що він не має
судимості, позитивно характеризується, має на утриманні доньку і
доглядає тітку - інваліда I групи, його щире каяття. Односельці та
депутати сільської ради за місцем проживання засудженого
зверталися до суду з клопотанням не призначати йому покарання у
виді позбавлення волі.
Оскільки зазначені обставини та дані про особу З. істотно
знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і дають підстави
застосувати до засудженого ст. 69 КК ( 2341-14 ) та пом'якшити
йому міру покарання нижче від найнижчої межі, встановленої
санкціями ч. 1 ст. 307 та ч. 3 ст. 309 КК, колегія суддів Судової
палати у кримінальних справах Верховного Суду України скасувала
вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від
3 вересня 2003 р. та апеляційного суду Чернігівської області від
9 грудня 2003 р. в частині засудження З. за ч. 1 ст. 263 КК і на
підставі ч. 2 ст. 11 КК та п. 2 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) закрила
справу за відсутністю складу злочину.
У частині призначення покарання цей вирок змінено: міру
покарання З. із застосуванням ст. 69 КК ( 2341-14 ) пом'якшено за
ч. 1 ст. 307 КК - до двох років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 309
цього Кодексу - до трьох років позбавлення волі; за сукупністю
вчинених злочинів на підставі ст. 70 КК остаточно визначено три
роки позбавлення волі.



on top