У червні 2001 р. Я. звернувся до суду з позовом до С.О.,
С.К., С.А. про усунення перешкод у користуванні квартирою у
м. Львові шляхом їх виселення.Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що набув право
власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу,
укладеного 15 лютого 2001 р. із С.О. Згідно з умовами вказаного
договору відповідачі до 15 травня 2001 р. повинні були звільнити
квартиру від свого майна, виписатися з неї й оплатити комунальні
послуги, проте вказані умови не виконали.Під час розгляду справи С.О. звернулася до суду із зустрічним
позовом до Я. про визнання недійсним договору купівлі-продажу
спірної квартири. Обґрунтовуючи свої вимоги, С.О. посилалася на
те, що договір купівлі-продажу було укладено з метою приховати
іншу угоду - договір застави. Договір купівлі-продажу вона уклала
на прохання свого сина С.А., який є власником приватного
підприємства "Сад" (далі - ПП), що мало кредитні зобов'язання
перед "Укрсоцбанком". Я. надав ПП позику для погашення кредитного
боргу підприємства. Вказану суму позики, яка разом з іншими
витратами становила 12 тис. доларів США, С.А. зобов'язувався
повернути до 15 травня 2001 р. З метою забезпечення повернення
йому грошових коштів Я. запропонував переоформити на нього право
власності на квартиру, що й було зроблено. При цьому грошей за
квартиру вона не отримувала, оскільки вони були перераховані на
рахунок ПП.Любомльський районний суд Волинської області рішенням від
7 травня 2003 р., залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду
Волинської області від 5 листопада 2003 р., у задоволенні позову
Я. відмовив; зустрічний позов С.О. до Я. про визнання недійсним
договору купівлі-продажу квартири задовольнив.На зазначені судові рішення до Верховного Суду України
надійшла касаційна скарга Я., в якій порушено питання про їх зміну
по суті справи без передачі її на новий розгляд та міститься
посилання на порушення судом норм матеріального і процесуального
права.Розглянувши матеріали справи, Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.Задовольняючи позовні вимоги С.О., суди виходили з того, що
договір купівлі-продажу спірної квартири є удаваною угодою,
оскільки приховує іншу угоду - договір застави цієї квартири за
договором позики, укладеним між С.А. та Я. на суму 12 тис. доларів
США. У цьому договорі майновим поручителем виступила С.О. Тому
спірна квартира згідно зі статтями 1, 20, 21 Закону від 2 жовтня
1992 р. N 2654-XII ( 2654-12 ) "Про заставу" (далі - Закон) у разі
неповернення боргу до 15 травня 2001 р. за письмовою розпискою від
15 лютого 2001 р. мала бути зворотно відчужена, чого зроблено не
було.Проте з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки
вони зроблені всупереч зібраним доказам, чим порушені норми
процесуального права, та не відповідають нормам матеріального
права.Відповідно до ст. 58 ЦК ( 1540-06 ) 1963 р. удаваною є угода,
що укладається сторонами з метою приховати іншу угоду, яку вони
дійсно мали на увазі. Тобто обидві сторони при цьому діють свідомо
для досягнення однієї мети - приховати іншу угоду, яку вони дійсно
мали на увазі, а тому суд повинен установити, яку саме угоду
сторони мали намір приховати, укладаючи договір купівлі-продажу.Суди встановили, що між С.О. та Я. ніяких зобов'язань як
перед, так і після укладення договору купівлі-продажу спірної
квартири не було і немає.Посилання судів на розписку від 15 лютого 2001 р. як на
підтвердження удаваної угоди не співвідносяться зі змістом цієї
розписки.Так, зі змісту зазначеної розписки вбачається, що Я.
зобов'язався у випадку повернення йому грошей до 15 травня 2001 р.
здійснити зворотне відчуження спірної квартири на користь С.А.
Тобто не на користь продавця квартири - С.О., а на ім'я іншої
особи - С.А.Суди не перевірили зміст зобов'язання та не з'ясували, хто зі
сторін його не виконав, а висновки судів, зроблені на підставі
цієї розписки, не відповідають її змісту та фактичним обставинам
справи.Керуючись ст. 336 ЦПК ( 1618-15 ), колегія суддів Судової
палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну
скаргу Я. задовольнила: рішення Любомльського районного суду
Волинської області від 7 травня 2003 р. та ухвалу Апеляційного
суду Волинської області від 5 листопада 2003 р. скасувала, справу
направила на новий розгляд до суду першої інстанції.
Про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення
Про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on October 20, 2005
Document n0216700-05, current version — Adoption on October 20, 2005