Document n0203700-05, current version — Adoption on November 9, 2005

КОЛЕГІЇ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ
СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
09.11.2005

(витяг)
У грудні 2003 р. С. звернувся до суду з позовом до Т. і Г.,
третя особа - відділ паспортної, реєстраційної та міграційної
роботи Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві, про усунення
перешкод у здійсненні права власності та виселення. Позовні вимоги
він обґрунтував тим, що Голосіївський районний суд м. Києва
рішенням від 12 травня 2003 р. у порядку поділу майна визнав за
ним право власності на квартиру в м. Києві. Позивач зазначив, що
ця квартира необхідна йому для проживання, а відповідачки, його
колишня дружина та її дочка, добровільно виселитися з квартири не
бажають, порушуючи таким чином його права як власника квартири.
Пославшись на зазначені обставини, С. просив усунути перешкоди в
користуванні квартирою, виписати та виселити Т. і Г. зі спірної
квартири.
Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 19 лютого
2004 р., яке залишив без зміни Апеляційний суд м. Києва ухвалою
від 22 квітня 2004 р., позов С. задовольнив.
У касаційній скарзі Т. і Г. порушили питання про скасування
постановлених у справі судових рішень, мотивуючи свої вимоги
порушенням судами норм матеріального та процесуального права.
Обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи та
перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у
цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 11 ЦПК ( 1501-06 ) 1963 р., що був чинним
на час виникнення спірних правовідносин, суд вирішує справи на
підставі Конституції України ( 254к/96-ВР ), інших актів
національного законодавства, міжнародних договорів України в
порядку, передбаченому цим Кодексом. У разі відсутності закону, що
регулює спірні відносини, суд застосовує закон, який регулює
подібні відносини, а якщо такого закону не передбачено в
законодавстві України, - виходить із загальних принципів і змісту
останнього.
Згідно з вимогами статей 15 та 15-1 ЦПК ( 1501-06 ) 1963 р.,
суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні
умови для всебічного і повного дослідження обставин справи:
роз'яснює особам, котрі беруть участь у справі, їхні права й
обов'язки, попереджає про наслідки, які можуть настати у разі
вчинення або невчинення процесуальних дій, та сприяє здійсненню
їхніх прав у випадках, передбачених цим Кодексом.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, вправі
змінювати свої вимоги, не порушуючи при цьому прав і охоронюваних
законом інтересів інших осіб. Таке право мають й особи (за
винятком недієздатних і обмежено дієздатних), в інтересах яких
заявлені вимоги.
У ст. 202 ЦПК ( 1502-06 ) 1963 р. передбачено, що рішення
суду має бути законним і обґрунтованим.
При задоволенні позову про виселення відповідачок зі спірної
квартири й скасування реєстрації районний суд виходив з того, що
Т. і Г. зобов'язані звільнити жиле приміщення згідно з вимогами
ст. 48 Закону від 7 лютого 1991 р. N 697-XII ( 697-12 ) "Про
власність". Проте наведені мотиви не можна визнати обґрунтованими.
Відповідно до ст. 48 зазначеного Закону ( 697-12 ) власник
може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо
ці порушення не були поєднані з позбавленням володіння, та
відшкодування заподіяних цим збитків.
Як убачається з матеріалів справи, позивач С. і відповідачка
Т. перебували в шлюбі з 18 серпня 1993 р. по 21 січня 2002 р., а
відповідачка Г. - донька Т. Позивач просив захистити його право
власника п'ятикімнатної квартири шляхом виселення з неї колишніх
членів його сім'ї.
Районний суд не звернув уваги на те, що об'єкт власності -
жиле приміщення, тому режим проживання в ньому регулюється нормами
ЖК ( 5464-10 ).
Розглядаючи питання про усунення перешкод у користуванні
квартирою, суд мав з'ясувати, на які передбачені законом підстави
для виселення відповідачок посилається позивач, оскільки
відповідно до ст. 9 ЖК ( 5464-10 ) ніхто не може бути виселений із
займаного жилого приміщення або обмежений у праві користуватися
ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законодавством.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції цих вимог закону не
врахував.
Згідно зі ст. 156 ЖК ( 5464-10 ) припинення сімейних відносин
з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів його
сім'ї права користуватися займаним приміщенням. Право вимагати в
судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї власник жилого
будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК, але за наявності
обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. На це положення
закону суд також уваги не звернув і не з'ясував, з яких підстав,
передбачених нормами ЖК, позивач має право порушувати питання про
виселення Т. і Г. зі спірної квартири.
Таким чином, суд не навів переконливих доводів на
обґрунтування рішення про виселення відповідачок зі спірної
квартири.
З огляду на наведене та керуючись статтями 338, 344, 345 ЦПК
( 1503-06 ) 1963 р., колегія суддів Судової палати у цивільних
справах Верховного Суду України касаційну скаргу Т. і Г.
задовольнила: рішення Голосіївського районного суду м. Києва від
19 лютого 2004 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від
22 квітня 2004 р. скасувала і справу направила на новий розгляд до
суду першої інстанції.



on top