У грудні 2003 р. С. звернувся до суду з позовом до Т. і Г.,
третя особа - відділ паспортної, реєстраційної та міграційної
роботи Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві, про усунення
перешкод у здійсненні права власності та виселення. Позовні вимоги
він обґрунтував тим, що Голосіївський районний суд м. Києва
рішенням від 12 травня 2003 р. у порядку поділу майна визнав за
ним право власності на квартиру в м. Києві. Позивач зазначив, що
ця квартира необхідна йому для проживання, а відповідачки, його
колишня дружина та її дочка, добровільно виселитися з квартири не
бажають, порушуючи таким чином його права як власника квартири.
Пославшись на зазначені обставини, С. просив усунути перешкоди в
користуванні квартирою, виписати та виселити Т. і Г. зі спірної
квартири.Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 19 лютого
2004 р., яке залишив без зміни Апеляційний суд м. Києва ухвалою
від 22 квітня 2004 р., позов С. задовольнив.У касаційній скарзі Т. і Г. порушили питання про скасування
постановлених у справі судових рішень, мотивуючи свої вимоги
порушенням судами норм матеріального та процесуального права.Обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи та
перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у
цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.Відповідно до ст. 11 ЦПК ( 1501-06 ) 1963 р., що був чинним
на час виникнення спірних правовідносин, суд вирішує справи на
підставі Конституції України ( 254к/96-ВР ), інших актів
національного законодавства, міжнародних договорів України в
порядку, передбаченому цим Кодексом. У разі відсутності закону, що
регулює спірні відносини, суд застосовує закон, який регулює
подібні відносини, а якщо такого закону не передбачено в
законодавстві України, - виходить із загальних принципів і змісту
останнього.Згідно з вимогами статей 15 та 15-1 ЦПК ( 1501-06 ) 1963 р.,
суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні
умови для всебічного і повного дослідження обставин справи:
роз'яснює особам, котрі беруть участь у справі, їхні права й
обов'язки, попереджає про наслідки, які можуть настати у разі
вчинення або невчинення процесуальних дій, та сприяє здійсненню
їхніх прав у випадках, передбачених цим Кодексом.Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, вправі
змінювати свої вимоги, не порушуючи при цьому прав і охоронюваних
законом інтересів інших осіб. Таке право мають й особи (за
винятком недієздатних і обмежено дієздатних), в інтересах яких
заявлені вимоги.При задоволенні позову про виселення відповідачок зі спірної
квартири й скасування реєстрації районний суд виходив з того, що
Т. і Г. зобов'язані звільнити жиле приміщення згідно з вимогами
ст. 48 Закону від 7 лютого 1991 р. N 697-XII ( 697-12 ) "Про
власність". Проте наведені мотиви не можна визнати обґрунтованими.Відповідно до ст. 48 зазначеного Закону ( 697-12 ) власник
може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо
ці порушення не були поєднані з позбавленням володіння, та
відшкодування заподіяних цим збитків.Як убачається з матеріалів справи, позивач С. і відповідачка
Т. перебували в шлюбі з 18 серпня 1993 р. по 21 січня 2002 р., а
відповідачка Г. - донька Т. Позивач просив захистити його право
власника п'ятикімнатної квартири шляхом виселення з неї колишніх
членів його сім'ї.Районний суд не звернув уваги на те, що об'єкт власності -
жиле приміщення, тому режим проживання в ньому регулюється нормами
ЖК ( 5464-10 ).Розглядаючи питання про усунення перешкод у користуванні
квартирою, суд мав з'ясувати, на які передбачені законом підстави
для виселення відповідачок посилається позивач, оскільки
відповідно до ст. 9 ЖК ( 5464-10 ) ніхто не може бути виселений із
займаного жилого приміщення або обмежений у праві користуватися
ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законодавством.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції цих вимог закону не
врахував.Згідно зі ст. 156 ЖК ( 5464-10 ) припинення сімейних відносин
з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів його
сім'ї права користуватися займаним приміщенням. Право вимагати в
судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї власник жилого
будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК, але за наявності
обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. На це положення
закону суд також уваги не звернув і не з'ясував, з яких підстав,
передбачених нормами ЖК, позивач має право порушувати питання про
виселення Т. і Г. зі спірної квартири.Таким чином, суд не навів переконливих доводів на
обґрунтування рішення про виселення відповідачок зі спірної
квартири.З огляду на наведене та керуючись статтями 338, 344, 345 ЦПК
( 1503-06 ) 1963 р., колегія суддів Судової палати у цивільних
справах Верховного Суду України касаційну скаргу Т. і Г.
задовольнила: рішення Голосіївського районного суду м. Києва від
19 лютого 2004 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від
22 квітня 2004 р. скасувала і справу направила на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення
Про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on November 9, 2005
Document n0203700-05, current version — Adoption on November 9, 2005