Document n0151700-03, current version — Adoption on December 4, 2003

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
04.12.2003

Формальний розгляд апеляції та недотримання апеляційним
судом вимог, передбачених ст. 377 КПК України, потягли
скасування його ухвали

(Витяг)
Вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 3 квітня
2002 р. К. засуджено за ч. 3 ст. 187 КК ( 2341-14 ) на сім років
позбавлення волі з конфіскацією майна. Постановлено стягнути з К.
на користь потерпілого 3. по 1 тис. грн. на відшкодування витрат,
пов'язаних з наданням останньому юридичної допомоги, та на
відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Апеляційного суду Донецької області ухвалою від 20 грудня 2002 р.
вирок залишила без зміни.
К. визнано винним у тому, що він 6 грудня 2001 р.,
перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою
з трьома особами, справа щодо яких виділена в окреме провадження,
вчинив розбійний напад з проникненням у житло 3., де, застосовуючи
насильство, небезпечне для життя і здоров'я останнього, заволодів
майном потерпілого на суму 3 тис. 586 грн.
У касаційній скарзі К. послався на невідповідність висновків
суду фактичним обставинам справи, що призвело до необгрунтованого
засудження за ч. 3 ст. 187 КК ( 2341-14 ) та призначення надмірно
суворого покарання. Засуджений стверджував, що не мав умислу на
вчинення розбійного нападу і не причетний до заволодіння майном
3., вчиненого іншими особами, дії яких слід розцінювати як ексцес
виконавців. Як зазначалось у скарзі, ці доводи були предметом
апеляції, проте залишилися поза увагою апеляційного суду. К.
просив змінити судові рішення і правильно кваліфікувати його дії.
Аналогічні доводи навів у своїй скарзі захисник К. - адвокат
П.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що скарги
підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних
свобод ( 995_004 ) кожен має право на справедливий судовий розгляд
при встановленні обгрунтованості будь-якого кримінального
обвинувачення.
Апеляційним судом, який при розгляді апеляції К. не
дотримався вимог ст. 377 КПК ( 1003-05 ), цю норму було порушено.
Остання серед інших вимог щодо змісту ухвали апеляційного суду
передбачає, що вона повинна містити виклад суті апеляції, короткий
виклад пояснень осіб, які брали участь у засіданні, і докладні
мотиви прийнятого рішення.
У ч. 2 названої статті КПК ( 1003-05 ), застережено, що при
залишенні апеляції без задоволення в ухвалі мають бути зазначені
підстави, з яких апеляцію визнано необгрунтованою.
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України визнала, що ухвала апеляційного суду
підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний
розгляд.
Як свідчать матеріали справи, в апеляції та доповненнях до
неї К. оспорював фактичні обставини справи, обгрунтованість
засудження за ч. 3 ст. 187 КК ( 2341-14 ), не визнаючи при цьому
своєї вини в застосуванні насильства щодо потерпілого 3.
Незважаючи на те, що засуджений був присутній у судовому
засіданні, його пояснення в цій ухвалі не викладені.
Залишаючи апеляцію і доповнення до неї без задоволення,
апеляційний суд не навів в ухвалі підстав прийняття такого
рішення, не дав вичерпної відповіді на жоден з її доводів, не
сформулював належним чином висновки щодо кваліфікації злочину за
ч. 3 ст. 187 КК ( 2341-14 ) та міри покарання, звівши їх до
переліку доказів без будь-якої оцінки хоча б одного з них.
На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що
апеляція засудженого К. і доповнення до неї розглянуті не по суті,
а формально, у зв'язку з чим ухвалу апеляційного суду визнала
незаконною і скасувала з направленням справи на новий апеляційний
розгляд. При цьому зазначено, що у новому розгляді належить
ретельно перевірити доводи, наведені в апеляції та доповненнях до
неї, правильність кваліфікації дій К., відповідність призначеного
йому покарання вимогам ст. 65 КК ( 2341-14 ) і постанові ухвалу,
яка відповідала б вимогам ст. 377 КПК ( 1003-05 ).
"Вісник Верховного Суду України",
N 2 (42), 2004 р.



on top