Document n0123700-03, current version — Adoption on August 26, 2003

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
26.08.2003

Вчинення умисного вбивства двох або більше осіб
кваліфікується за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК тоді, коли
позбавлення життя кількох осіб охоплювалося єдиним умислом
винної особи і здійснювалося в одному місці без значного
розриву у часі.
При недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину
суд постановляє виправдувальний вирок. Закриття провадження
у справі з такої підстави відповідно до п. 2 ст. 213 КПК
України допускається лише на стадії досудового слідства

(Витяг)
Вироком судової палати у кримінальних справах Апеляційного
суду Чернівецької області від 13 травня 2003 р. Г. визнано винним
в умисному вбивстві двох осіб із урахуванням того, що він раніше
вже вчинив умисне вбивство, і засуджено за пунктами 1, 13 ч. 2 ст.
115 КК ( 2341-14 ) до довічного позбавлення волі. Цим же вироком
К., яка обвинувачувалась у пособництві Г., відповідно до п. 2 ст.
213 КПК ( 1002-05 ) звільнено від відбування покарання у зв'язку з
недоведеністю участі у вчиненні злочину, і провадження у справі
щодо неї закрито.
Суд визнав, що у серпні 2002 р. Г. під час вживання спиртних
напоїв у квартирі на грунті особистих неприязних стосунків вчинив
умисне вбивство чоловіка, ім'я якого не встановлено, завдавши тому
удари ножем у життєво важливі органи, труп розчленував і разом із
К. вивіз та сховав у різних місцях.
3 жовтня 2002 р. в стані алкогольного сп'яніння в тій же
квартирі він на грунті особистих неприязних стосунків умисно вбив
Б., завдавши їй кілька ударів ножем, труп розчленував і разом із
К. вивіз та скинув у річку.
К. було пред'явлено обвинувачення за ч. 5 ст. 27, п. 7 ч. 2
ст. 115 КК ( 2341-14 ) у співучасті Г. в умисному вбивстві
чоловіка, якому вона завдала кілька ударів ножем.
У касаційному поданні прокурор, посилаючись на те, що суд
безпідставно закрив справу щодо К., просив вирок у цій частині
скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Захисник Г. у касаційній скарзі посилався на те, що вина Г. у
вчиненні вбивства чоловіка не доведена, що того вбила Б., а
засуджений тільки допоміг їй сховати труп. Убивство Б., на думку
захисника, його підзахисний вчинив, захищаючись від нападу
потерпілої, тобто при перевищенні меж необхідної оборони. Захисник
просив вирок змінити, перекваліфікувати дії засудженого на ч. 1
ст. 396 та ст. 118 КК ( 2341-14 ), призначивши йому покарання в
межах санкцій, передбачених цими статтями.
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України, заслухавши доповідача, пояснення
прокурора та адвоката, змінила вирок, зазначивши в ухвалі таке.
Висновок суду про доведеність вини Г. в умисному вбивстві
чоловіка, ім'я якого не встановлено, та Б. відповідає фактичним
обставинам справи й обгрунтований сукупністю розглянутих у
судовому засіданні та наведених у вироку доказів.
Так, згідно з показаннями Г. та К. під час явки з повинною,
на допитах, а також при відтворенні обстановки й обставин події, у
тому числі в присутності захисників, прокурора та понятих на
стадії досудового слідства, Г. вчинив умисне вбивство двох осіб за
наведених у вироку обставин, з допомогою К. розчленував і сховав
їх трупи.
У подальшому підсудні відмовилися від цих показань і заявили,
що вони непричетні до вбивства чоловіка, ім'я якого не
встановлено, а Г. - і про відсутність у нього умислу на вбивство
Б.
Після ретельної перевірки суд обгрунтовано визнав
достовірними показання Г. і К. щодо обставин вчинення Г. умисного
вбивства чоловіка, ім'я якого не встановлено, та Б.
Посилання в касаційних скаргах на те, що Г. і К. з'явилися з
повинною і дали показання, в яких обмовили себе під впливом
недозволених методів слідства, є безпідставними. Такі посилання
підсудних перевірялись як на стадії досудового слідства, так і в
судовому засіданні і підтвердження не знайшли, про що обгрунтовано
зазначено у вироку. Жодних доказів про недозволені методи слідства
в касаційних скаргах не наведено.
Про достовірність зазначених явок із повинною та зізнань, а
отже, про доведеність вини Г. в умисному вбивстві свідчать такі
наведені у вироку докази: дані протоколів огляду місця подій про
те, за яких обставин і де було знайдено частини розчленованих
трупів потерпілих; дані протоколів відтворення обстановки й
обставин події за участю Г. та К., під час якого вони показали, за
яких обставин, де й коли було вбито потерпілих, як було
розчленовано та приховано ними трупи; висновки судово-медичних та
інших експертиз, які відповідають показанням Г. та К. про спосіб
убивства та розчленування трупів; показання свідків та ін.
Сукупністю цих доказів спростовуються наведені у касаційних
скаргах посилання на недоведеність вини Г. в умисному вбивстві.
Проте матеріали справи свідчать, що Г. не мав єдиного умислу
на вбивство одразу двох осіб. Доведено, що перше вбивство він
вчинив у серпні 2002 р., а друге - 3 жовтня того ж року. Попередня
судимість Г. від 20 серпня 1975 р. за ст. 94 КК ( 2341-14 )
погашена строком давності.
За таких обставин колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України вирок змінила, дії Г.
щодо чоловіка, ім'я якого не встановлено, перекваліфікувала на ч.
1 ст. 115 КК ( 2341-14 ) як умисне вбивство на грунті особистих
неприязних стосунків, а щодо Б. - на п. 13 ч. 2 ст. 115 КК як
умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне
вбивство. У зв'язку з цим з обвинувачення Г. за ч. 2 ст. 115 КК
виключена кваліфікуюча ознака, передбачена п. 1 цієї статті, -
вбивство двох осіб.
Судова колегія визнала, що перекваліфікація дій Г. не є
підставою для пом'якшення йому покарання, оскільки він раніше
судимий, негативно характеризується, вчинив особливо небезпечні
злочини у стані алкогольного сп'яніння і за обставин, які свідчать
про його підвищену суспільну небезпечність.
Порушень кримінально-процесуального закону, які тягли б
скасування вироку щодо Г., у справі не встановлено.
Вирок щодо К. також не грунтується на законі.
Згідно зі ст. 327 КПК ( 1003-05 ) вирок суду може бути
обвинувальним або виправдувальним, при цьому й той, і інший
повинні бути мотивовані судом. Відповідно до ст. 335 КПК в
резолютивній частині обвинувального вироку, зокрема, має бути
зазначений кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним,
призначене судом покарання; у резолютивній частині
виправдувального вироку - що підсудний у пред'явленому
обвинуваченні визнається невинуватим і по суду виправданим.
Проте суд цих вимог закону не виконав, не зазначив, який же
вирок постановлено щодо К. - обвинувальний чи виправдувальний.
Рішення суду про звільнення К. від відбування покарання у зв'язку
з недоведеністю її участі у вчиненні злочину і закриття
провадження у справі щодо неї на підставі ст. 213 КПК ( 1002-05 )
не відповідає вимогам закону.
Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України вирок щодо К.
скасувала з направленням справи на новий судовий розгляд.
"Вісник Верховного Суду України",
N 1, 2004 р.



on top