Document n0060700-98, current version — Adoption on March 5, 1998

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 05.03.98

(Витяг)

Вироком Євпаторійського міського суду від 3 квітня 1997 р. Ф.
засуджено за статтями 19, 94 та ч. 2 ст. 140 КК. За сукупністю
злочинів на підставі ст. 42 КК ( 2001-05 ) йому остаточно
визначено вісім років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії
загального режиму без конфіскації майна.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного
суду Автономної Республіки Крим від 3 травня 1997 р. вирок
залишено без зміни.
Постановою президії цього суду від 17 жовтня 1997 р. залишено
без задоволення протест заступника прокурора Автономної Республіки
Крим про пом'якшення засудженому покарання.
Ф. визнано винним у тому, що він 29 листопада 1995 р.,
перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, під час сварки вчинив
пособництво іншій особі в умисному вбивстві П. шляхом заподіяння
йому ударів костуром по голові, у той час, коли інша особа душила
потерпілого руками. Смерть П. настала від механічної асфіксії.
Крім того, 22 січня 1996 р. Ф. за зговором з іншою особою, справу
щодо якої виділено в окреме провадження, в стані алкогольного
сп'яніння проник у гараж, звідки вони викрали індивідуальне майно
Б. на загальну суму 399 грн.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про зміну судових рішень, перекваліфікацію дій Ф. зі
статей 19, 94 КК на ч. 1 ст. 106 КК ( 2001-05 ) та призначення
покарання за цим законом у вигляді одного року позбавлення волі, а
за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 140 та ч. 1 ст. 106
КК, - трьох років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії
загального режиму без конфіскації майна.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України
протест задовольнила з таких підстав.
Як видно з показань обвинуваченого Т., справу щодо якого
виділено судом в окреме провадження у зв'язку з розшуком, під час
бійки з П. вони впали, і тоді він, Т., попросив Ф. допомогти йому
звільнитися, і той заподіяв потерпілому декілька ударів костуром
по голові, але ніякої домовленості з Ф. на позбавлення П. життя у
нього не було.
На попередньому слідстві та в судовому засіданні Ф.
послідовно показував, що він ніякого відношення до позбавлення
життя потерпілого П. не мав і не був обізнаний про наміри Т.
Ці показання Ф. і Т. не спростовано. Очевидців вчинення
злочину не було.
Крім того, у вироку не наведено жодного доказу, який би
підтверджував, що Ф. надав допомогу Т. в умисному вбивстві П.
За висновком судово-медичної експертизи, виявлені на голові
П. ушкодження виникли від дії твердого предмета і за ступенем
тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили
короткочасний розлад здоров'я. Доведено, що ці тілесні ушкодження
заподіяв Ф. Смерть же П. настала внаслідок асфіксії від задушення,
тобто від дій іншої особи.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили
про домовленість між Ф. та іншою особою чи хоча б про його
обізнаність щодо наміру останньої позбавити потерпілого життя, Ф.
повинен нести відповідальність за фактично вчинені злочинні дії,
тому в протесті правильно порушено питання про перекваліфікацію
дій засудженого зі статей 19, 94 на ч. 1 ст. 106 КК ( 2001-05 ) та
призначення йому покарання за цим законом у вигляді одного року
позбавлення волі.
Винність Ф. у викраденні індивідуального майна
підтверджується його зізнанням, показаннями потерпілого Б., свідка
Ш. і в протесті не оспорюється.
На підставі зазначеного судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду
України задовольнила; вирок суду, ухвалу судової колегії в
кримінальних справах Верховного суду Автономної Республіки Крим та
постанову президії цього ж суду щодо Ф. у частині засудження його
за статтями 19, 94 КК ( 2001-05 ) змінила, перекваліфікувавши його
дії у цій частині на ч. 1 ст. 106 КК, і призначила за цим законом
один рік позбавлення волі, а на підставі ст. 42 КК за сукупністю
злочинів, передбачених ч. 1 ст. 106 та ч. 2 ст. 140 КК, остаточно
визначила Ф. три роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії
загального режиму без конфіскації майна.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.



on top