Document n0057700-98, current version — Adoption on October 20, 1998

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 20.10.98

(Витяг)

Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 6
травня 1994 р. Ш. засуджено за ч. 3 ст. 143 КК ( 2001-05 ) на сім
років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії особливого
режиму з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю.
Постановою президії Київського обласного суду від 14 серпня
1997 р. вирок змінено - дії Ш. перекваліфіковано на ч. 2 ст. 143
КК ( 2001-05 ) і пом'якшено покарання до шести років позбавлення
волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з конфіскацією
всього майна.
Ш. визнано винним та засуджено за те, що 7 лютого 1992 р.
він, будучи раніше визнаним особливо небезпечним рецидивістом,
відрекомендувався працівником зв'язку і, зловживаючи довірою та не
маючи наміру й можливостей виконувати зобов'язання по встановленню
телефону, обманним шляхом заволодів грошима в сумі 500 крб., які
належали потерпілій К., чим заподіяв їй значну матеріальну шкоду.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про зміну ухвалених судових рішень і пом'якшення Ш.
покарання, з урахуванням того, що, перекваліфіковуючи дії
підсудного з ч. 3 ст. 143 КК ( 2001-05 ) на ч. 2 цієї статті,
президія Київського обласного суду мала призначити йому покарання
в межах санкції ч. 2 ст. 143 КК в редакції Закону ( 2468-12 ) від
17 червня 1992 р.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України
визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 КК ( 2001-05 ) закон, що встановлює
караність діяння або посилює покарання, зворотної сили не має.
Як вбачається з постанови президії Київського обласного суду
від 14 серпня 1997 р., покарання Ш. обрано в межах санкції ч. 2
ст. 143 КК ( 2001-05 ) в редакції Закону від 26 січня 1993 р. "Про
внесення доповнень і змін до Кримінального і
Кримінально-процесуального кодексів України" ( 2935-12 ), яким
передбачене цією нормою покарання було посилено - строк
позбавлення волі збільшено до семи років.
Проте на час вчинення Ш. злочину, тобто на 7 лютого 1992 р.,
санкція ч. 2 ст. 143 КК ( 2001-05 ) в редакції Закону ( 2468-12 )
від 17 червня 1992 р. передбачала, зокрема, покарання у вигляді
позбавлення волі на строк до п'яти років. Таким чином, строк
позбавлення волі, який міг бути призначений засудженому, не
повинен був перевищувати п'ять років, суд же призначив йому шість
років, тобто перевищив верхню межу, передбачену законом.
З урахуванням викладеного, судова колегія в кримінальних
справах Верховного Суду України протест заступника Генерального
прокурора України задовольнила, вирок районного суду та постанову
президії Київського обласного суду змінила, пом'якшивши призначене
Ш. основне покарання до п'яти років позбавлення волі.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.



on top