Олевський районний суд Житомирської області вироком від
18 травня 2004 р. виправдав Ч.В. і Ч.М. за відсутністю в їхніх
діях складу злочину, передбаченого ст. 166 КК ( 2341-14 ).Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від
13 липня 2004 р. виправдувальний вирок щодо цих осіб залишив без
зміни.У касаційному поданні прокурор Житомирської області порушив
питання про скасування судових рішень щодо виправданих і
направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з тим, що
суд неправильно застосував кримінальний закон і неповно дослідив
та необ'єктивно оцінив зібрані у справі докази.Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який вважав касаційне
подання обгрунтованим, перевіривши матеріали справи та обговоривши
наведені у поданні доводи, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що воно
задоволенню не підлягає з таких підстав.Відповідно до диспозиції ст. 166 КК ( 2341-14 ) об'єктивна
сторона передбаченого нею злочину полягає у злісному невиконанні
батьками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною, що
спричинило тяжкі наслідки для неї. При цьому між діями
(бездіяльністю) батьків та настанням тяжких наслідків для їхньої
дитини має бути причинний зв'язок.Органи досудового слідства і прокурор обвинувачували Ч.В. і
Ч.М. у злісному невиконанні встановлених законом обов'язків по
догляду за неповнолітнім сином Ч.В.В., внаслідок чого протягом
2001-2002 рр. він вчинив кілька крадіжок чужого майна і останнім
вироком від 19 листопада 2002 р. був засуджений на чотири роки
позбавлення волі, що згідно з пред'явленим зазначеним особам
обвинуваченням визнано тяжкими наслідками для неповнолітнього.
Проте будь-яких доказів того, що цими діяннями батьки
безпосередньо спричинили тяжкі наслідки для сина, у матеріалах
справи немає і в касаційному поданні прокурора не наведено.Крім того, відповідно до диспозиції ст. 166 КК ( 2341-14 )
засудження неповнолітнього до позбавлення волі за вчинений ним
злочин не є тяжким наслідком для нього. У цьому випадку воно було
наслідком вчинення умисних злочинів самим Ч.В.В., а не злочинної
бездіяльності його батьків. Такий висновок судів першої та
апеляційної інстанцій грунтується на матеріалах справи і
постановлених щодо Ч.В.В. вироках.Органи досудового слідства та прокурор не довели причинного
зв'язку між злісним невиконанням Ч.В. і Ч.М. обов'язків по догляду
за сином та засудженням останнього до позбавлення волі за вчинені
крадіжки. Більше того, якби було встановлено, що саме вони сприяли
неповнолітньому сину у вчиненні злочинів чи втягнули його у
злочинну діяльність, органи досудового слідства та прокурор мали б
підстави для притягнення їх до кримінальної відповідальності як
співучасників вчинення відповідних злочинів або за ст. 304 КК
( 2341-14 ). Як убачається із матеріалів справи, таких підстав
встановлено не було. Тому наведені прокурором у поданні доводи про
те, що вчинення Ч.В.В. умисних злочинів та засудження його до
позбавлення волі є тяжкими наслідками злісного невиконання Ч.В. і
Ч.М. своїх обов'язків по догляду за сином, колегія суддів визнала
безпідставними.
Підсудних обгрунтовано виправдано за ст. 166 КК України, оскільки органи досудового слідства та прокуратури не здобули доказів злісного невиконання цими особ...
Підсудних обгрунтовано виправдано за ст. 166 КК України, оскільки органи досудового слідства та прокуратури не здобули доказів злісного невиконання цими особами [...]
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on February 15, 2005
Document n0050700-05, current version — Adoption on February 15, 2005