У вересні 1994 р. І. пред'явив позов до Олицького сільського
споживчого товариства про поновлення на роботі та стягнення
заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав, що
він працював у відповідача ревізором, а з 8 березня 1992 р. -
бухгалтером. Розпорядженням правління споживчого товариства N 82
від 25 серпня 1994 р. його було звільнено за п. 2 ст. 40 КЗпП
( 322-08 ) - з мотивів виявленої невідповідності займаній посаді
внаслідок недостатньої кваліфікації. Вважаючи звільнення
неправильним, позивач просив суд задовольнити позов.Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням судової
колегії в цивільних справах Волинського обласного суду від 15
травня 1996 р. позов було задоволено, І. поновлено на посаді
бухгалтера Олицького сільського споживчого товариства. З
останнього стягнуто на користь І. заробітну плату за час
вимушеного прогулу в сумі 6 млн. 969 тис. крб., а також 3 млн. 485
тис. крб. державного мита. Рішення в частині поновлення І. на
роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в
межах одного місяця в сумі 4 млн. 720 тис. крб. допущено до
негайного виконання.У касаційній скарзі Олицьке сільське споживче товариство
порушило питання про скасування цього рішення, посилаючись на те,
що суд недостатньо повно з'ясував дійсні обставини справи, дав
неправильну оцінку зібраним доказам і через це постановив
необгрунтоване рішення. Судова колегія Верховного Суду України
визнала, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких
підстав.Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) звільнення з підстав,
зазначених у п. 2 ч. 1 цієї статті (виявлення невідповідності
працівника займаній посаді чи виконуваній роботі внаслідок
недостатньої кваліфікації або стану здоров'я), допускається, якщо
працівника неможливо перевести на іншу роботу (за його згодою).Судом встановлено, що на момент звільнення позивача в
Олицькому сільському споживчому товаристві було вакантне місце
продавця. Однак зазначена посада позивачу не пропонувалась, що
фактично не оспорювалось і представником відповідача в судовому
засіданні.Посилання в касаційній скарзі на те, що позивач не відповідає
займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, є
безпідставними. Судом встановлено, що згідно з актом розподілу
обов'язків між бухгалтерськими працівниками споживчого товариства
на 1994 р., затвердженим постановою правління цього товариства від
20 січня 1994 р., І. було доручено виписувати та реєструвати
накладні на відпуск товарів, таксировку накладних,
товарно-грошових звітів. Зауважень з приводу виконання позивачем
покладених на нього трудових обов'язків не було. Ці обставини
підтверджені в судовому засіданні поясненнями представника
відповідача і свідка А.Крім того, судом встановлено, що звільнення І. було проведено
з порушенням вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ), оскільки на час
звільнення він був тимчасово непрацездатним, що підтверджується
листком непрацездатності і записом у медичній карті стаціонарного
хворого.Не можна погодитись і з викладеними в касаційній скарзі
доводами про незаконність стягнення заробітної плати за час
вимушеного прогулу, оскільки наведені в рішенні обласного суду з
цього приводу мотиви (про те, що трудовий спір розглядається
більше року не з вини працівника) є законними і відповідають ч. 2
ст. 235 КЗпП ( 322-08 ).
Суд визнав незаконним звільнення бухгалтера споживчого товариства за п. 2 ст. 40 КЗпП України, оскільки всупереч частинам 2 і 3 цієї статті йому не було запр...
Суд визнав незаконним звільнення бухгалтера споживчого товариства за п. 2 ст. 40 КЗпП України, оскільки всупереч частинам 2 і 3 цієї статті йому не було запропонован [...]
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on July 10, 1996
Document n0046700-96, current version — Adoption on July 10, 1996