Document n0030700-93, current version — Adoption on February 10, 1993

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
10.02.1993

(Витяг)
Т. звернувся в суд з позовом до Т. та інших про примусовий
обмін трикімнатної кв. N 94 жилою площею 49 кв. м по
вул. Радянській у м. Луганську. Позивач зазначав, що після
розірвання шлюбу з Т. стало неможливим спільне проживання з нею та
іншими членами сім'ї і просив у порядку примусового обміну
переселити відповідачів у двокімнатну кв. N 7 по вул. 15-а лінія,
він перейде в однокімнатну кв. N 150 по вул. Героїв Сталінграда, а
наймачі цих квартир поселяться у спірну квартиру.
Відповідачі пред'явили зустрічний позов про визнання його
таким, що втратив право користування квартирою в зв'язку з
відсутністю там понад шість місяців без поважних причин.
Рішенням Ленінського райнарсуду від 29 лютого 1992 р.,
залишеним без зміни ухвалою судової колегії Луганського обласного
суду від 8 червня 1992 р. і постановою президії цього ж обласного
суду від 27 липня 1992 р., позов Т. задоволено, а в зустрічному
позові відмовлено.
У протесті заступника Голови Верховного Суду України
ставиться питання про скасування судових рішень у частині позову
про примусовий обмін квартири з мотивів невідповідності їх закону.
Судова колегія Верховного Суду України знайшла, що протест
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду
України у п. 12 постанови N 2 ( v0002700-85 ) від 12 квітня
1985 р. "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування
судами Житлового кодексу України", при примусовому обміні жилих
приміщень на підставі ст. 80 ЖК ( 5464-10 ) погіршення житлових
умов відповідачів, як правило, не повинно допускатись. У цих
справах суд має всебічно враховувати інтереси і заслуговуючі на
увагу доводи членів сім'ї наймача, зокрема, вік, стан здоров'я та
інші особливі обставини, що перешкоджають користуванню жилим
приміщенням, яке надається в порядку обміну. Із матеріалів справи
вбачається, що частка жилої площі кожного із сторін у трикімнатній
квартирі складає 9,8 кв. м, а загальна частка відповідачів
становить 39,6 кв. м жилої площі.
У приєднаній до скарги відповідачів довідці зазначено, що
розмір жилої площі у двокімнатній квартирі, що надається їм у
порядку обміну, становить 28,1 кв. м, а не 31 кв. м, як це
зазначено у рішенні суду. Отже, розмір площі у квартирі, що
надається відповідачам при примусовому обміні, значно менший
частки жилої площі, яка припадає на них у займаній квартирі, що
істотно порушує їх житлові умови.
Ця квартира, крім того, складається з трьох ізольованих
кімнат, а відповідачам надається двокімнатна квартира із суміжними
кімнатами.
Зазначеним обставинам суд ніякої оцінки не дав і не з'ясував
їх у судовому засіданні, хоча вони мають значення для правильного
вирішення справи.
Залишені судом без уваги і дані про неможливість за станом
здоров'я декого з відповідачів проживати у суміжних кімнатах.
Оскільки справа щодо вимог про примусовий обмін вирішена без
належної перевірки їх обгрунтованості, судова колегія Верховного
Суду України скасувала судові рішення в цій частині і справу
направила на новий розгляд.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 2, 1995 р.



on top