Г. пред'явила позов до Стахановського міського відділення
Держстраху про стягнення страхової суми. Позивачка зазначала, що в
березні 1990 р. вона з відповідачем уклала договір страхування
майна на суму 10 тис. крб. У зв'язку з викраденням з її квартири у
серпні 1990 р. майна Стахановським МВВС була порушена кримінальна
справа, а їй в грудні цього ж року Держстрахом, замість повного
страхового відшкодування, частково виплачено 2274 крб. Згодом
позовні вимоги Г. доповнила і просила суд стягнути з відповідача
вартість вкраденої шуби.Рішенням Стахановського міського суду від 26 жовтня 1993 р.
позов Г. задоволено. Зі Стахановського міського відділу Держстраху
на її користь стягнуто вартість шуби у розмірі 19 млн. 600 тис.
крб. і 1 млн. 900 тис. крб. держмита в доход держави.Ухвалою судової колегії Луганського обласного суду від 9
грудня 1993 р. це рішення залишено без зміни, а постановою
президії цього ж обласного суду від 9 березня 1994 р. відхилено
протест прокурора області на судові рішення.У протесті заступника Генерального прокурора України
ставилось питання про скасування судових рішень і направлення
справи на новий розгляд. Судова колегія Верховного Суду України
знайшла, що протест підлягав задоволенню з таких підстав.Задовольняючи позов Г., суд визнав факт викрадення в неї
норкової шуби. При цьому дійшов висновку, що спеціальний договір
страхування цієї шуби не був укладений з вини страхового агента
внаслідок неналежного виконання ним своїх службових обов'язків, а
тому за рішенням суду на відповідача покладено обов'язок по
відшкодуванню вартості шуби за ринковою ціною.Судова колегія обласного суду і його президія дані висновки
вважали обгрунтованими. Проте погодитися з цим не можна.З матеріалів справи вбачається, що 19 березня 1989 р. сторони
у справі уклали загальний договір страхування домашнього майна
позивачки на страхову суму 10 тис. крб. Цей договір 9 березня 1990
р. за їх угодою поновлено на новий строк на ту ж саму страхову
суму.Згідно з Правилами добровільного страхування домашнього
майна, що діяли на той час, а також у відповідності з Декретом
Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. "Про страхування"
( 47-93 ) (ст. 7, 8, 15) страхування домашнього майна віднесено до
страхового ризику і в разі настання страхового випадку
відшкодування має провадитись в розмірі прямого збитку, але цей
розмір не повинен перевищувати страхові суми, обумовлені договором
страхування. Це означає, що заподіяні позивачці крадіжкою збитки
страхова організація зобов'язана була відшкодувати лише в межах
страхової суми і виплатити їй не більше 10 тис. крб., оскільки
чинним законодавством індексація страхових сум за такими
договорами не передбачена.З матеріалів справи вбачається, що під час її розгляду
сторони стверджували, що при поновленні договору страхування майна
позивачка не повідомила страховому агенту про норкову шубу і той
не знав, що така в неї є. Сам же страховий агент пояснив, що при
поновленні договору домашнє майно позивачки ним не оглядалось,
оскільки Правилами страхування передбачено страхування такого
майна на суму до 10 тис. крб. без його огляду.Крім того, до настання страхового випадку відповідач не знав,
що вартість належної позивачці шуби перевищує 5 тис. крб. Не
повідомляла йому про це сама позивачка і перед ним як страховиком
вона не ставила питання про укладення з нею спеціального договору
страхування.У порушення вимог ст. 15 та ст. 30 ЦПК ( 1501-06 ) про
всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин спору, суд не
перевірив зазначені обставини. Тому, керуючись статтями 336, 337
ЦПК ( 1503-06 ), судова колегія Верховного Суду України скасувала
судові рішення і справу направила на новий розгляд.
Зобов'язуючи відділ Держстандарту відшкодувати за договором добровільного страхування майна громадян дійсну вартість цього майна в зв'язку з його викраденням...
Зобов'язуючи відділ Держстандарту відшкодувати за договором добровільного страхування майна громадян дійсну вартість цього майна в зв'язку з його викраденням, суд [...]
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on July 6, 1994
Document n0013700-94, current version — Adoption on July 6, 1994