Вироком Богунського районного суду м. Житомира від
7 червня 2002 р. М. засуджено за ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 368,
статтями 69, 70 КК України ( 2341-14 ) на 4 роки позбавлення волі
з позбавленням права обіймати посади представника влади строком на
1 рік і 6 місяців і конфіскацією 1/3 частини його особистого майна
та звільнено від відбування покарання з випробуванням на підставі
ст. 75 КК України з іспитовим строком на один рік з покладенням на
нього обов'язку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України.За вироком суду М. засуджено за те, що він, працюючи старшим
інспектором, а з 9 лютого 2001 р. начальником оперативного сектору
служби по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил
Житомирської митниці, в період із 22 вересня 2000 р. по
15 лютого 2001 р. вчиняв службові підроблення та одержував хабарі
за сприяння в митному оформленні автомобілів.У клопотанні заступник прокурора Житомирської області порушує
питання про скасування вироку суду щодо М. у зв'язку з істотним
порушенням кримінально-процесуального закону.Посилається на те, що вирок суду не відповідає вимогам
ст. 334 КПК України ( 1003-05 ), оскільки не містить доказів, на
яких ґрунтується висновок суду про винуватість М., а суд не
дослідив докази у справі, незважаючи на те, що засуджений не
визнав вини на досудовому слідстві та відмовився давати показання
в суді.П'ятеро суддів Верховного Суду України вважають, що
клопотання прокурора є необґрунтованим та наводять доводи на
підтвердження свого висновку.Відповідно до ст. 395 КПК України ( 1003-05 ) п'ятеро суддів
Верховного Суду України внесли подання на спільне засідання та
просили вирок щодо М. змінити і виключити з вироку вказівку суду
про призначення засудженому додаткового покарання у виді
конфіскації 1/3 частини його особистого майна.Заслухавши доповідача, заступника Генерального прокурора
України К., який вважав, що клопотання заступника прокурора не
підлягає задоволенню, а вирок відповідно до ст. 395 КПК України
( 1003-05 ) - зміні, перевіривши матеріали справи та викладені у
клопотанні доводи, судді Судової палати у кримінальних справах та
Військової судової колегії Верховного Суду України вважають, що
клопотання не підлягає задоволенню, а вирок відповідно до ст. 395
КПК України - зміні.Відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України ( 1003-05 ) суд має
право, якщо цього не заперечують учасники судового розгляду,
визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних
обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не
оспорюються.Як вбачається з протоколу судового засідання, суд, діючи
відповідно до вимог ст. 299 КПК України ( 1003-05 ), визнав
недоцільним дослідження доказів стосовно обставин справи, які
ніким не оспорювалися, про що зазначив у вироку.Оскільки відповідно до вимог ст. 323 КПК України ( 1003-05 )
суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в
судовому засіданні, підстав посилатися у вироку на будь-які докази
суд не мав.Приймаючи рішення щодо обсягу доказів, які підлягають
дослідженню, суд роз'яснив М. зміст ст. 299 КПК України
( 1003-05 ), впевнився у добровільності та істинності позиції
останнього, який погодився з таким порядком розгляду справи і не
заперечував проти дослідження лише матеріалів, що характеризують
його особу.При цьому, як видно з протоколу судового засідання, М.
повністю визнавав свою вину у пред'явленому обвинуваченні,
розкаювався у вчиненому та скористався своїм правом відмовитися
давати показання.Відповідно до вимог ст. 299 КПК України ( 1003-05 ) допит
підсудного провадиться обов'язково, якщо тільки він не
відмовляється від дачі показань.За таких обставин посилання у клопотанні на порушення вимог
закону щодо обов'язкового допиту підсудного є безпідставним,
оскільки М. було надано право давати показання по суті справи,
однак він цим правом не скористався.Таким чином, доводи клопотання щодо порушення судом
кримінально-процесуального закону при визначенні обсягу доказів та
порядку їх дослідження при постановленні вироку суду є
безпідставними.Суд неправильно застосував кримінальний закон, призначивши М.
додаткове покарання у виді конфіскації майна.Відповідно до положень ст. 77 КК України ( 2341-14 ) у разі
звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути
призначені додаткові покарання тільки у вигляді штрафу,
позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу,
чину або кваліфікаційного класу.З огляду на це вирок щодо М. підлягає зміні в порядку ст. 395
КПК України ( 1003-05 ) шляхом виключення з нього вказівки суду
про застосування до засудженого додаткового покарання у виді
конфіскації майна.На підставі викладеного, керуючись статтями 400-4, 400-10 КПК
України ( 1003-05 ), Верховний Суд України клопотання заступника
прокурора Житомирської області залишив без задоволення. Відповідно
до ст. 395 КПК України вирок Богунського районного суду
м. Житомира від 7 червня 2002 р. щодо М. змінив, виключив з вироку
вказівку суду про призначення М. додаткового покарання у виді
конфіскації 1/3 частини його особистого майна.
Про недоцільність дослідження доказів стосовно обставин справи, які ніким не оспорювались
Про недоцільність дослідження доказів стосовно обставин справи, які ніким не оспорювались
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on January 26, 2007
Document n0013700-07, current version — Adoption on January 26, 2007