У вересні 1994 р. Д. звернулася до суду з позовом до
Марковецької сільської ради народних депутатів та Ш. в інтересах
своїх дітей С. 1967 р. народження і Г. 1970 р. народження про
визнання недійсним заповіту, продовження строку на прийняття
спадщини та визнання права власності на спадкову частину будинку.
Позивачка зазначала, що в 1976 р. за рішенням суду про поділ майна
колгоспного двору їй та неповнолітнім дітям було виділено кімнату
й кухню в недобудованому будинку та 2/4 частини вартості старого
будинку. Чоловікові Д. та його матері А. тоді ж було залишено
старий будинок і дві кімнати та коридор в новому будинку. 17
березня 1991 р. чоловік Д. помер, а 30 вересня 1993 р. А. склала
заповіт на користь сторонньої особи. Посилаючись на те, що двоє її
дітей, в інтересах яких заявлено позов, є інвалідами дитинства і
тому не могли своєчасно прийняти спадщину після смерті їх батька,
а заповіт складено А. в стані, коли вона не розуміла значення
своїх дій і не могла керувати ними, позивачка просила задовольнити
позовні вимоги. Рішенням Тисменицького районного суду від 20
грудня 1994 р. позов було задоволено.Протест заступника прокурора області постановою президії
Івано-Франківського обласного суду відхилено.Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування рішення районного суду і постанови президії
обласного суду як таких, що не відповідають вимогам процесуального
і матеріального закону. Судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з
таких підстав.Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 ЦПК України ( 1501-06 )
виступає до розгляду цивільної справи за заявою громадян в
інтересах інших осіб у випадках, коли за законом вони можуть
звертатися до суду за захистом прав та інтересів цих осіб.Д. заявила позов в інтересах дітей - інвалідів дитинства, які
на час подання позову були вже повнолітніми. Суд, приймаючи заяву
від Д., не з'ясував, чи є рішення про призначення її опікуном,
тобто чи мала вона право заявляти такий позов. Даних про це в
матеріалах справи немає.Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що А.
склала і оформила у сільраді заповіт у стані, коли не розуміла
значення своїх дій і не могла керувати ними. Проте такого висновку
суд дійшов, неповно з'ясувавши обставини справи. В її матеріалах є
лише довідка про те, що причиною смерті А. були легенево-серцева
недостатність, пневмосклероз і дифузний бронхіт. Питання про
призначення судово-психіатричної експертизи суд не обговорював,
хоча згідно з п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від
5 березня 1977 р. N 1 ( v0001700-77 ) (зі змінами від 25 грудня
1992 р. ( v0013700-92 ) "Про підготовку цивільних справ до
судового розгляду" в усіх випадках, коли рішення у справі залежить
від психічного стану особи в момент вчинення нею певних дій
(наприклад, при розгляді про визнання угод недійсними з мотивів їх
укладення громадянином, нездатним розуміти значення своїх дій або
керувати ними), має призначатися судово-психіатрична експертиза.Президія обласного суду послалася в постанові на те, що
померлу ніде не лікували, проте таких даних у матеріалах справи
немає і вони самі по собі не дають відповіді на порушене питання.Крім того, згідно з п. 1 ст. 172 ЦПК України ( 1502-06 ) суд
відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї з
сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі,
якщо невідомо, чи вручено їм повістку. Суд же розглянув справу у
відсутності відповідача, хоча в її матеріалах немає документів,
які свідчили б про те, що його повідомлено про час і місце
розгляду справи. У зв'язку з цим не можна вважати, що справу
розглянуто з додержанням вимог закону.
Про визнання недійсним заповіту, продовження строку на прийняття спадщини та визнання права власності на спадкову частину будинку
Про визнання недійсним заповіту, продовження строку на прийняття спадщини та визнання права власності на спадкову частину будинку
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on April 10, 1996
Document n0011700-96, current version — Adoption on April 10, 1996