Вироком судової колегії в кримінальних справах Запорізького
обласного суду від 12 грудня 2000 р. засуджено:Н. - за ст. 190-1 КК ( 2002-05 ) до позбавлення волі строком
на дев'ять років; за ч. 2 ст. 140 КК ( 2001-05 ) - до позбавлення
волі строком на три роки з конфіскацією всього належного йому
майна і за сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК - до
позбавлення волі строком на дев'ять років у виправно-трудовій
колонії посиленого режиму з конфіскацією всього належного йому
майна. За ч. 1 ст. 222 КК Н. виправдано;Ф. - за ч. 1 ст. 188-1 КК ( 2002-05 ) до позбавлення волі
строком на три роки; за ч. 2 ст. 140 КК ( 2001-05 ) - до
позбавлення волі строком на два роки з конфіскацією всього
належного йому майна і за сукупністю злочинів на підставі ст. 42
КК - до позбавлення волі строком на три роки з конфіскацією всього
належного йому майна. На підставі п. "б" ст. 1 Закону від 11
травня 2000 р. "Про амністію" ( 1713-14 ) Ф. звільненого від
відбування цього покарання;П. - за ст. 17 і ч. 2 ст. 140 КК ( 2001-05 ) до позбавлення
волі строком на два роки з конфіскацією всього належного йому
майна. На підставі статей 9, 16 Закону від 11 травня 2000 р.
( 1713-14 ) "Про амністію" не відбуту частину покарання скорочено
наполовину. За ч. 1 ст. 222 КК ( 2002-05 ) П. виправдано.Постановлено стягнути з Н. і Ф. солідарно 3 тис. грн. на
користь К. на відшкодування моральної шкоди.Як визнав суд, 9 вересня 1999 р. приблизно о 2-й годині ночі
вони разом з Ф.А., справу щодо якого закрито у зв'язку з його
смертю, за попереднім зговором між собою, з метою вчинення
крадіжки прибули автомобілем ГАЗ-24 з причепом під керуванням Ф. в
одне із сіл Запорізької області. Зупинилися на околиці села і,
взявши з собою ломик, ножівку, кусачки, маски та обріз мисливської
рушниці з боєприпасами, пішли до магазину-бару "Міраж", котрий
належав Ф.М.Діючи узгоджено, вони пошкодили сигналізацію, зламали віконні
грати і проникли в приміщення магазину, звідки викрали продукти
харчування, гроші та інші матеріальні цінності - всього на суму 3
тис. 739 грн., завдавши потерпілій Ф.М. значну матеріальну шкоду.
Крім того, з холодильника викрали ковбасні вироби вартістю 50
грн., які належали реалізатору С.Коли вони завантажували у причеп морозильну камеру та інші
товари, до них на автомобілі під'їхали працівники міліції К., Ш. і
В., які одержали інформацію про пошкодження сигналізації в
магазині і на виконання своїх службових обов'язків прибули на
місце події, маючи на озброєнні пістолети й автомат.Побачивши працівників міліції, Ф., Ф.А. і Н. сіли у свій
автомобіль, а П., озброєний обрізом, заховався на неосвітленій
території. На вимогу працівників міліції скласти зброю та здатися
вони не реагували, намагалися шляхом маневрування автомобілем
втекти з місця злочину. При цьому Н. вигукував погрози вбивством
на адресу працівників міліції та з невстановленої зброї зробив два
постріли. Такі їх дії змусили працівників міліції стріляти по
колесах автомобіля.Після того як Ф. вигукнув, що вони здаються, працівник
міліції К. наказав припинити вогонь, але Н., скориставшись цим,
наказав Ф. їхати з місця події, і той, різко розвинувши швидкість,
став тікати. У зв'язку з цим працівники міліції ще раз змушені
були застосувати зброю, внаслідок чого Ф.А. було убито, а Н.
отримав вогнестрільне поранення в ногу.Розглянувши касаційні скарги засудженого Н. та в його
інтересах адвоката С., в яких порушено питання про
перекваліфікацію дій зі ст. 190-1 КК на ст. 188-1 КК ( 2002-05 ),
та перевіривши матеріали справи, судова колегія в кримінальних
справах Верховного Суду України задовольнила в цій частині скарги,
зазначивши таке.Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини,
згідно з якими Н. у групі з іншими засудженими вчинив викрадення
майна, належного потерпілим Ф.М. і С. Його вину доведено
показаннями засуджених Ф. і П., свідків, а також працівників
міліції К., Ш. і В. про те, що вони застали Н. та інших на місці
злочину, коли ті завантажували в причеп легкового автомобіля
викрадені з приватного магазину-бару товари, даними протоколу
огляду місця події та виявлення частини викраденого майна.Проте судова колегія вважає, що суд неправильно кваліфікував
дії Н. за ст. 190-1 КК ( 2002-05 ), визнавши їх як посягання на
життя працівника міліції К.Під посяганням на життя, передбаченим ст. 190-1 КК
( 2002-05 ), розуміється умисне вбивство або замах на умисне
вбивство однієї із зазначених у цій статті осіб. Проте в даній
справі таких даних судом не встановлено.Пред'явивши Н. обвинувачення у вчиненні зазначеного злочину,
органи слідства виходили з того, що останнього разом з іншими
працівники міліції застали на місці його вчинення. При цьому з
метою вивезення викраденого майна з місця крадіжки він зробив два
постріли в бік працівників міліції К., Ш. і В. із невстановленого
обрізу мисливської рушниці, а потім, не підкоряючись законним
вимогам останніх припинити опір, перезарядив обріз і, погрожуючи
вбивством, через відкрите вікно автомобіля спрямував зброю на
міліціонера К., який підійшов до нього, але з незалежних від нього
причин свій умисел в посяганні на життя працівника міліції не зміг
довести до кінця, оскільки в цей час інші працівники міліції
відкрили вогонь з табельної зброї по автомобілю і вбили Ф.А. та
поранили Н.Погодившись з пред'явленим Н. обвинуваченням за ст. 190-1 КК
( 2002-05 ), суд першої інстанції при його формулюванні у вироку
не вказав, у чому ж полягало посягання на життя працівника міліції
К. з боку Н. Не добувши доказів того, що останній мав
вогнестрільну зброю, суд виправдав його - за ч. 1 ст. 222 КК.Водночас суд визнав, що в процесі здійснення злочину,
спрямованого на заволодіння майном потерпілих, Ф.А. передав П.
обріз мисливської рушниці, і той з цим обрізом з місця злочину
зник, коли з'явилися працівники міліції, а Н. з невстановленої
зброї зробив два постріли.При цьому суд не зазначив, чи були ці постріли Н. прицільними
і спрямованими в бік працівників міліції, чи зроблені вони з метою
їх залякування, щоб мати можливість втекти з місця злочину, чи
направляв він зброю у потерпілого К., як це було сформульовано в
обвинуваченні органів слідства.Як вказав суд, після того як працівники міліції запропонували
засудженим скласти зброю і здатися, Н., не підкоряючись цим
вимогам, викрикнув погрози вбивством працівнику міліції К., котрий
був поряд з автомобілем злочинців, а Ф., сидячи за кермом цього
автомобіля, намагався шляхом маневрування уникнути затримання та
втекти з місця вчинення злочину.Коли працівники міліції відкрили вогонь по автомобілю з
наявної у них зброї і поранили Н., а Ф.А. - вбили, Н. та Ф.
вдалося на автомобілі втекти з місця події.Із наведеного у вироку формулювання обвинувачення не
вбачається, що Н. посягав на життя працівника міліції К.Н. не визнав себе винним у цьому злочині і пояснив, що під
час затримання його та інших осіб працівниками міліції він не мав
зброї, пострілів не робив і не погрожував зброєю працівнику
міліції К.Як він заявив (і цю обставину підтвердили засуджені Ф. і П.),
обріз мисливської рушниці був у Ф.А., котрий передав його П. під
час викрадання майна.Із пояснень потерпілого К. також не вбачається, що Н. посягав
на його життя. Він підтвердив, зокрема, що під час затримання на
місці злочину з автомобіля ГАЗ-24 пролунали два постріли, а Н.
чинив опір, не підкоряючись його законним вимогам, висловлював на
його адресу погрози вбивством, направляючи на нього обріз
двоствольної мисливської рушниці, наказував відійти від
автомобіля, на якому злочинці намагалися втекти.Із цих пояснень видно, що Н., маючи реальну можливість
вистрелити в працівника міліції К., не зробив цього, а обмежився
лише демонстрацією зброї та висловлюванням погроз убивством.Такі дії Н. не можна розглядати як посягання на життя
працівника міліції, оскільки з об'єктивної сторони вони ні в чому
не проявилися.Проте необхідно визнати, що дії Н. містять склад іншого
злочину. Оскільки вони були пов'язані з активною протидією
працівникам міліції, які, виконуючи покладені на них обов'язки з
охорони громадського порядку, затримували його та інших на місці
вчинення злочину, то їх треба розглядати як опір працівникам
міліції, поєднаний з погрозою насильства за реальних обставин його
застосування.Отже, виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що дії
засудженого Н. підлягають перекваліфікації зі ст. 190-1 на ч. 2
ст. 188-1 КК ( 2002-05 ), а тому вирок суду підлягає зміні.
Відповідно до санкції цієї статті та за сукупністю злочинів,
передбачених ч. 2 ст. 188-1 та ч. 2 ст. 140 КК ( 2001-05 ), Н.
необхідно визначити покарання у вигляді позбавлення волі шляхом
часткового складання покарань.Викладені в касаційній скарзі засудженого Н. доводи про те,
що суд необгрунтовано стягнув з нього на користь потерпілого К. 3
тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, є безпідставними.Та обставина, що працівник міліції К. виконував свої
обов'язки з охорони громадського порядку, не може вважатися
підставою для невизнання його потерпілим.У даному випадку, як визнав суд, внаслідок опору з боку Н. і
Ф. потерпілий К., як і інші працівники міліції, змушений був
застосувати зброю, внаслідок чого Н. було поранено, а Ф.А. -
вбито.Внаслідок висловлених з боку Н. погроз вбивством та настання
зазначених наслідків К. відчував душевні страждання. Тому суд
обгрунтовано визнав його потерпілим і стягнув з Н. і Ф. солідарно
зазначену у вироку суму на відшкодування моральної шкоди.З урахуванням наведеного судова колегія вирок щодо
засудженого Н. змінила, перекваліфікувала його дії зі ст. 190-1 на
ч. 2 ст. 188-1 КК ( 2002-05 ), за якою призначила покарання у
вигляді позбавлення волі строком на 5 років, а за сукупністю
злочинів, передбачених ч. 2 ст. 188-1 і ч. 2 ст. 140 КК
( 2001-05 ), шляхом часткового складання покарань остаточно
визначила йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на сім
років з конфіскацією всього належного йому майна та з відбуванням
цього покарання у виправно-трудовій колонії загального режиму. В
решті вирок залишила без зміни.
Дії, пов'язані з активним опором працівникам міліції, помилково кваліфіковано судом за ст. 190-1 КК України як посягання на їх життя
Дії, пов'язані з активним опором працівникам міліції, помилково кваліфіковано судом за ст. 190-1 КК України як посягання на їх життя
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on March 1, 2001
Document n0009700-01, current version — Adoption on March 1, 2001