Document n0008700-93, current version — Adoption on November 24, 1993

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 24.11.93
м.Київ
vd931124

(Витяг)
Розірвання трудового договору в зв'язку з тим, що працівнику
за станом здоров'я протипоказано продовжувати виконання
передбачених ним трудових обов'язків, внаслідок відмови його від
переведення на іншу роботу відповідає п. 2 ст. 40 Кодексу законів
про працю України ( 322-08 )
У травні 1992 р. М. звернувся з позовом до малого
підприємства "Металіст" НВО "Інтеграл" про поновлення на роботі та
стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивач
зазначав, що з 1 серпня 1991 р. він працював монтажником на
малому підприємстві "Металіст", виконуючи фактично обов'язки
майстра. Наказом від 13 квітня 1992 р. М. було звільнено за п. 2
ст. 40 КЗпП ( 322-08 ). Посилаючись на те, що травму, внаслідок
якої його визнали непридатним до виконання трудових обов'язків,
він дістав у будівельній організації, правонаступником якої є мале
підприємство, і що адміністрація не вжила заходів для переведення
його на іншу роботу або працевлаштування, не врахувала того, що
він є єдиним годувальником сім'ї, має трьох дітей, М. просив
поновити його на роботі та задовольнити вимоги щодо оплати
вимушеного прогулу.
Справа розглядалася неодноразово.
Рішенням судової колегії Хмельницького обласного суду від
18 серпня 1993 р. М. відмовлено у позові.
У касаційній скарзі М., не погоджуючись з висновками суду про
законність звільнення, посилається на те, що його доводи суд
належним чином не перевірив, не приділив уваги питанню про
можливість переведення його на іншу роботу, перекваліфікації.
Позивач вважає, що може працювати майстром, посада якого у
відповідача є вакантною. М. вказує також, що адміністрація
ставилась до нього упереджено, оскільки він інформував відповідні
органи про недоліки у фінансовій діяльності будівельної
організації. У касаційній скарзі йдеться також про незаконність
рішення профспілкового комітету НВО "Інтеграл", яким дано згоду
на його звільнення.
Судова колегія Верховного Суду України вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що М. з 1 серпня 1991 р. прийнятий на роботу на
малому підприємстві "Металіст" монтажником сталевих і
залізобетонних конструкцій, а наказом від 13 квітня 1992 р.
звільнений за п. 2 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) у зв'язку з неможливістю
за станом здоров'я виконувати її. Від іншої запропонованої йому
роботи М. відмовився.
Судова колегія обласного суду, відмовляючи М. у позові,
послалась на те, що він не може працювати монтажником, оскільки ця
робота пов'язана з перебуванням на висоті, біля рухомих
механізмів, що йому протипоказано за станом здоров'я.
Зазначені висновки суду підтверджені даними стаціонарного
обстеження М. спеціалістами. Так, з висновку судово-психіатричної
експертизи від 23 червня 1993 р. вбачається, що у позивача
спостерігаються залишкові явища черепно-мозкової травми, що
дістають вияв в поодиноких судорожних припадках та психопатизації
його особи.
Лікарсько-трудовою експертною комісією М. визнано інвалідом
третьої групи з втратою професійної працездатності. За станом
здоров'я він не може виконувати роботу, пов'язану з рухомими
механізмами, відкритим вогнем, висотою, електроустановками.
Що ж до посади майстра, на яку претендує позивач, то згідно з
посадовою інструкцією особа, яка її займає, має контролювати хід
виконання монтажних робіт, їх відповідність нормативам, якість та
виконувати інші обов'язки, пов'язані з перебуванням біля рухомих
механізмів, водойм, вогню, на висоті.
Інших посад, на зайняття яких міг би погодитись позивач,
немає, оскільки штат працівників підприємства є нечисленним.
М. запропонували працювати охоронником, однак він відмовився.
Посилання позивача на упереджене ставлення до нього
адміністрації спростовуються вищенаведеними обставинами, які
підтверджують, що звільнення М. пов'язане з неможливістю його
використання за станом здоров'я на роботі, яку він виконував
раніше.
Не можна погодитись і з доводами М. щодо порушення порядку
його звільнення. З протоколу засідання профспілкового комітету НВО
"Інтеграл" від 6 квітня 1992 р., де вирішувалось питання про дачу
згоди на його звільнення, вбачається, що йому була запропонована
інша робота, від якої він відмовився. Враховуючи стан його
здоров'я, профком дав згоду на звільнення М. правомочним складом.
Виходячи з наведеного, викладені у касаційній скарзі доводи
не можна визнати обгрунтованими.
З урахуванням викладених обставин судова колегія Верховного
Суду залишила постановлене рішення без зміни.
Надруковано: "Бюлетень законодавства і юридичної практики
України", N 3, 1995 р.



on top