С. пред'явила позов до З. про визнання батьківства та
стягнення аліментів. Вона зазначала, що з кінця 1966 р. перебувала
з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах і у грудні 1968 р.
народила сина. Посилаючись на те, що відповідач обіцяв
зареєструвати шлюб з нею і визнавав себе батьком дитини, але потім
відмовився проживати з нею та разом виховувати дитину, позивачка
просила суд визнати З. батьком дитини та стягнути з нього
аліменти.Рішенням народного суду Хмільницького району З. визнано
батьком сина позивачки С. та до його повноліття стягнуто з З.
аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку. Ухвалою судової колегії
Вінницького обласного суду від 26 червня 1969 р. рішення залишено
без зміни. Прокурор Вінницької області опротестував ці рішення,
але президія Вінницького обласного суду протест залишила без
задоволення.В протесті заступника Прокурора УРСР ставиться питання про
скасування всіх судових рішень і направлення справи на новий
розгляд. Протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги С., народний суд виходив з того, що
відповідач приїжджав до позивачки, обіцяв одружитися з нею, тримав
дитину на руках та мав намір купити для неї колиску. При цьому суд
послався на пояснення позивачки та показання свідків Т., М. та В.
З цього ж виходила і судова колегія та президія обласного суду,
залишаючи рішення без зміни. Проте з таким висновком погодитися не
можна.Згідно з ст. 16 Основ законодавства Союзу РСР і союзних
республік про шлюб та сім'ю при встановленні батьківства суд бере
до уваги сумісне проживання і спільне ведення господарства матір'ю
дитини і відповідачем до народження дитини або сумісне виховання
чи утримання ними дитини або докази, які з достовірністю
підтверджують визнання батьківства.Заперечуючи проти позову, відповідач вказував, що він дійсно
зустрічався з позивачкою, але в близьких відносинах з нею не
перебував. Після її переїзду на проживання до Херсонської області
вони більше не зустрічались і він не є батьком дитини.Позивачка також підтвердила, що разом з відповідачем вона не
проживала і спільного господарства не вела, дитину на утримання
відповідач не брав.Свідки Т. та М. показали, що під час проживання позивачки в
м. Хмільнику Вінницької області відповідач зустрічався з нею,
приходив на роботу, а за твердженням свідка В. відповідач був у
позивачки після її приїзду з Херсонської області і брав дитину на
руки. Про те, чи вели сторони спільно господарство, чи брав
відповідач дитину на своє утримання та чи визнавав себе її
батьком, з показань свідків не випливає, і будь-яких інших доказів
щодо цього позивачка не подала. Отже, за таких обставин судові
рішення не можна визнати обгрунтованими.При новому розгляді справи суд має врахувати наведене, більш
повно перевірити обгрунтованість позову і в залежності від
встановленого постановити відповідно рішення.
При встановленні батьківства суд бере до уваги сумісне проживання і спільне ведення господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини або суміс...
При встановленні батьківства суд бере до уваги сумісне проживання і спільне ведення господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини або сумісне [...]
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on March 11, 1970
Document n0002700-70, current version — Adoption on March 11, 1970