Document v_136600-02, current version — Adoption on August 8, 2002

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
08.08.2002 Справа N 20-5/136

Щодо сплати страхових внесків
до Фонду загальнообов'язкового державного
соціального страхування України на випадок
безробіття платниками фіксованого
сільськогосподарського податку

Рішенням господарського суду міста <...> від 28.03.2002 р. у
справі N 20-5/136 (суддя <...>) задоволено позов та стягнуто
страховий внесок на випадок безробіття у сумі 10152,66 грн. та
пеню за період з 01.10.2001 р. по 01.02.2002 р. у сумі 559,63 грн.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 12-21.06.2002 р. (судді <...>, <...>, <...>) рішення
господарського суду міста <...> від 28.03.2002 р.
Від ЗАТ <...> надійшла касаційна скарга, у якій ставиться
питання про скасування постанови Севастопольського апеляційного
господарського суду та відмови в задоволенні позову, з таких
мотивів:
апеляційним господарським судом неправильно застосовані норми
положень Закону України "Про фіксований сільськогосподарський
податок" ( 320-14 ), Закону України "Про збір на обов'язкове
соціальне страхування" ( 402/97-ВР ) та Закону України "Про
загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття"
( 1533-14 ).
На думку позивача, фонд зі страхування на випадок безробіття
входить в структуру загальнообов'язкового соціального страхування.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про фіксований
сільськогосподарський податок" ( 320-14 ) від 17.12.98 р.,
фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок
збору на обов'язкове соціальне страхування.
З 1 грудня 2000 р. товариство є сільськогосподарським
товариством та сплачує фіксований сільськогосподарський податок з
якого, згідно зі ст. 6 вказаного Закону ( 320-14 ),
перераховуються кошти на обов'язкове державне пенсійне
страхування.
Окрім того, у судових актах не враховано, що дія Закону
України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) поширюється на
відповідні правовідносини в сфері соціального страхування зі збору
на соціальне страхування, а отже, податки і збори відповідно до
ч. 4 ст. 1 вказаного Закону сплаті не підлягають.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та проаналізувавши
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення
та заслухавши представників сторін, встановила:
ЗАТ <...> як роботодавця зареєстровано платником страхових
внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального
страхування України на випадок безробіття у Севастопольському
міському центрі зайнятості. Одночасно товариство є
сільськогосподарським товариством і з 06.12.2000 р. зареєстровано
як платник фіксованого сільськогосподарського податку.
15.11.2001 р. Севастопольським міським центром зайнятості
проведено перевірку закритого акціонерного товариства <...> щодо
правильності нарахування, своєчасності та повноти перерахованих
страхових внесків на загальнообов'язкове державне страхування на
випадок безробіття до Фонду загальнообов'язкового державного
соціального страхування на випадок безробіття за період з
01.01.2000 р. по 01.10.2001 р.
За результатами перевірки виявлено заборгованість з платежів
до Фонду загальнообов'язкового державного страхування на випадок
безробіття у розмірі 10152,66 грн.
Нормативні документи, що визначають порядок сплати єдиного
податку, внесків до фондів загальнообов'язкового державного
страхування, прийнято відповідно до ст. 4, 6 Основ законодавства
державного соціального страхування в Україні ( 16/98-ВР ).
Верховною Радою України 11 січня 2001 року прийнято Закон
України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового
державного соціального страхування" ( 2213-14 ). До набрання
чинності цим Законом діяв Закон України "Про збір на обов'язкове
соціальне страхування" ( 402/97-ВР ). Згідно з абзацом першим п. 5
ст. 6 Закону України "Про розмір внесків на деякі види
загальнообов'язкового державного соціального страхування", визнано
таким, що втратив чинність Закон України "Про збір на обов'язкове
соціальне страхування".
Отже, норми Закону України "Про фіксований
сільськогосподарський податок" ( 320-14 ) у частині включення
збору на обов'язкове соціальне страхування до єдиного податку не
діють.
Крім того, Закон України "Про фіксований
сільськогосподарський податок" ( 320-14 ) не передбачав
перерахування коштів від сплати внеску на соціальне страхування на
випадок безробіття.
Отже, з набранням чинності Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття" ( 1533-14 ) всі роботодавці (підприємства, установи,
організації та фізичні особи, які використовують найману працю)
повинні сплачувати внески до відповідних цільових страхових фондів
за найманих працівників у порядку і розмірах передбачених цим
Законом.
Обов'язковість сплати страхових внесків на випадок безробіття
для роботодавців встановлено пп. 2 п. 2 ст. 35 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття" ( 1533-14 ), відповідальність за несвоєчасність та
неповноту сплати страхових внесків передбачено ст. 38 цього
Закону.
Відповідач не виконував покладені на нього вказаним Законом
( 1533-14 ) обов'язки зі сплати страхових внесків, а, отже,
зобов'язаний нести передбачену відповідальність зі сплати недоїмки
та пені.
Таким чином, названі вище закони та інші нормативно-правові
акти чітко визначили, що суб'єкти підприємницької діяльності, які
використовують найману працю, повинні сплачувати страхові
відрахування до Фонду загальнообов'язкового соціального
страхування України на випадок безробіття в установлених розмірах
незалежно від того, яку систему оподаткування вони обрали.
Судом першої та апеляційної інстанцій правомірно доведено той
факт, що відповідач має здійснювати відрахування на державне
соціальне страхування на випадок безробіття, не зважаючи на його
статус як платника фіксованого сільськогосподарського податку, у
зв'язку з чим встановлено як доведений позивачем факт недоїмки
відповідача з платежів до Фонду на зазначену у позовній заяві
суму.
Твердження відповідача про застосування Закону України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) у частині того, що податки і
збори, стягнення яких не передбачено цим Законом, сплаті не
підлягають - відхиляються, оскільки внески на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування на випадок безробіття не входять до
системи оподаткування і не є одним із видів збору.
За таких обставин колегія суддів вважає, що внески до цього
фонду мають сплачуватися суб'єктами відповідно до законодавства
про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття на загальних підставах.
На підставі вищенаведеного, судова колегія приходить до
висновку, що господарським судом м. <...> та Севастопольським
апеляційним господарським судом у повному обсязі встановлено
обставини справи та надана правильна юридична оцінка, а тому не
вбачається підстав для їх зміни чи скасування.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 1
ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства <...>
від 11.07.2002 р. за N 647 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду м. <...> від 28.02.2002 р. та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
12-21.06.2002 р. у справі N 20-5/136-2002 залишити без змін.
3. Матеріали справи надіслати до господарського суду
м. <...>.



on top