![]()
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 03.11.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Чуднівської міжрайонної державної податкової інспекціїза позовом Військового прокурора Житомирського гарнізону в
інтересах держави - Міністерства оборони України в особі
військової частини А-1979, м. Чуднівпро визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Чуднівської міжрайонної державної податкової інспекції N 3/17-00
від 28.02.2003 рокуРішенням Господарського суду Житомирської області від
31.07.2003 року (суддя Давидюк В.К.), залишеним без змін
постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
27.01.2004 року (головуючий суддя - Голубєва Г.К., судді
Веденяпін О.А., Горшкова Н.Ф.) у справі N 8/70"НА" позов
задоволене; визнане недійсними податкове повідомлення-рішення від
28.02.03 р. N 3/17-00 про визначення податкового зобов'язання в
сумі 31136,34 грн. військової частини А-1979.В касаційній скарзі Чуднівська МДПІ просить скасувати
постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
27.01.2004 року у справі 8/70 НА, та постановити нове рішення,
яким позовні вимоги військової частини А-1979 залишити без
задоволення, посилаючись на неправильне застосування норм
матеріального права, а саме ст. 1 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ), ст. 14 Закону України "Про збройні
сили в Україні" ( 1934-12 ), пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (далі
Закон-2181).У відзиві на касаційну скаргу Військова прокуратура
Житомирського гарнізону повністю заперечує викладені в ній доводи.Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на
участь в засіданні суду касаційної інстанції.Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника
прокуратури, представника позивача, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню враховуючи наступне.Задовольняючи позов, господарські суди першої та апеляційної
інстанцій виходили з того, що позивач відповідно до ч. 2 ст. 14
Закону України "Про Збройні сили України" ( 1934-12 ) звільнений
від сплати податку з власників транспортних засобів, а за наявних
суперечностей між нормами Законів України "Про Збройні сили
України", "Про податок з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів" ( 1963-12 ) та "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ), пріоритет має Закон України "Про
Збройні сили України" (згідно з пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону-2181
( 2181-14 ).Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не
погоджується з вказаними висновками господарського суду та вважає
оскаржувану постанову апеляційного господарського суду такою, що
прийнята при неправильному застосуванні норм матеріального права з
огляду на наступне.Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про податок з
власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів" від 11.12.1991 N 1963-XII ( 1963-12 ) (зі змінами і
доповненнями) платниками цього податку є підприємства,
організації, установи, які є юридичними особами та мають
зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні
транспортні засоби, визначені в статті 2 цього Закону як об'єкт
оподаткування.Відповідно до ст. 39 Закону України "Про власність" від
02.07.1991 N 697-XII ( 697-12 ) (зі змінами і доповненнями) майно,
що є державною власністю та закріплене за державною установою,
належить їй на праві оперативного управління. На праві
оперативного управління, як передбачено ч. 2 ст. 14 Закону України
"Про Збройні Сили України" ( 1934-12 ), належить військовим
частинам і майно, яке закріплене за ними.Аналіз змісту зазначених правових норм дає підстави для
висновку, що оскільки платниками вищевказаного податку є
підприємства, організації й установи безвідносно до форми
власності, на якій вони засновані, в т.ч. й державні, а державні
установи можуть мати закріплене за ними майно лише на праві
оперативного управління, при відсутності законодавчо встановленого
виключення щодо державної установи як платника податку та при
чітко визначеному статтею 4 Закону України "Про податок з
власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів" ( 1963-12 ) кола осіб, які звільняються від сплати
цього податку, застосоване в ст. 1 цього Закону поняття "власні
транспортні засоби" наряду з правом власності на транспортні
засоби, означає також їх перебування у платника податку на праві
повного господарського відання та на праві оперативного
управління.Беручи до уваги наведене, апеляційний господарський суд
неправильно застосував ст. 1 Закону України "Про податок з
власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів" ( 1963-12 ) та помилково вважав, що є законні підстави
для звільнення позивача від сплати податку.Не може бути визнане такою підставою і положення ч. 2 ст. 14
Закону України "Про Збройні сили України" ( 1934-12 ) щодо
звільнення майна, закріпленого за військовими частинами,
військовими навчальними закладами, установами та організаціями
Збройних сил України, від сплати усіх видів податків.Відповідно до частин 1, 3 ст. 1 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) в редакції Закону України від
22.12.1998 N 336-XIV ( 336-14 ), чинній на момент виникнення
спірних правовідносин, встановлення і скасування податків і зборів
(обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових
фондів, а також пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою
України, Верховною Радою АР Крим, сільськими, селищними і міськими
радами відповідно до цього Закону, інших законів України про
оподаткування.Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових
платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо
оподаткування не можуть встановлюватися іншими законами України,
крім законів про оподаткування.Враховуючи, що Закон України "Про систему оподаткування"
( 1251-12 ) є спеціальним законом про оподаткування, виходячи із
правила співвідношення загальної і спеціальної норм у разі їх
конкуренції, його норми підлягають застосуванню при вирішенні
спору, зокрема, щодо пільг з оподаткування у випадку встановлення
таких пільг іншими законами, крім законів про оподаткування.Правило пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону-2181 ( 2181-14 ) слід
застосовувати з врахуванням вищезазначеного співвідношення
спеціальної та загальної норм права.З огляду на зазначене, господарські суди першої та
апеляційної інстанцій, повно і всебічно встановивши обставини
справи, допустили неправильне застосування норм Закону України
"Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), ст. 14 Закону України
"Про Збройні сили України" ( 1934-12 ), пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4
Закону-2181 ( 2181-14 ), що призвело до неправильного висновку
щодо прав і обов'язків сторін у справі та є підставою відповідно
до ч. 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) для скасування постановлених у справі судових рішень
та прийняття нового рішення про відмову в позові.Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 2 ч. 1 ст. 111-9,
ч. 1 ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий
господарський суд України, - П О С Т А Н О В И В:Касаційну скаргу Чуднівської МДПІ від 10.02.2004 року N 422
на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
27.01.2004 року по справі N 8/70"НА" задовольнити.
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Чуднівської міжрайонної державної податкової інспекції
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Чуднівської міжрайонної державної податкової інспекції
637;
Resolution, Causa
on June 17, 2004
№ 8/70"НА"
Document v8_70600-04, current version — Adoption on June 17, 2004