![]()
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 20.04.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Морського торговельного порту "Южний" (надалі - МТП "Южний")Рішенням господарського суду Одеської області від 27.10.2005
позов задоволено - на підставі ст.ст. 8, 183, 358 ЦК України
( 435-15 ) та ч. 2 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) зобов'язано
відповідача укласти з позивачем в запропонованій останнім редакції
договір про порядок використання частини цілісного майнового
комплексу ТОВ "Трансінвестсервіс" - причалу N 17, який знаходиться
на балансі МТП "Южний". Постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 06.12.2005 рішення змінено - на підставі
ч. 3 ст. 84 ГПК України та ч. 2 ст. 187 ГК України ( 436-15 )
доповнено п. 2 резолютивної частини рішення конкретними умовами,
на яких сторони зобов'язані укласти договір.МТП "Южний" в поданій касаційній скарзі просить рішення та
постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові,
посилаючись на прийняття судами першої та апеляційної інстанцій
рішення та постанови, що стосуються прав та обов'язків
Міністерства транспорту та зв'язку України і Фонду державного
майна України (у частині управління майном), які не були залучені
до участі в справі, що згідно з вимогами п. 3 ч. 2 ст. 111-10 ГПК
України ( 1798-12 ) є підставою для скасування рішення місцевого
або постанови апеляційного господарського суду у будь-якому разі.До того ж, вимогами статті 174 Господарського кодексу України
( 436-15 ) господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо
із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює
господарську діяльність, саме таким є публічне господарське
зобов'язання, яке виникло між позивачем та відповідачем у
результаті надання останнім послуги з передачі у користування
причалу N 17. Статтею 178 Господарського кодексу України, яка
регламентує питання виконання публічних зобов'язань встановлено,
що суб'єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх
установчих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт,
надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього
звертається на законних підставах, не має права відмовити у
виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у
нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві
перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.Публічність зобов'язань порту підтверджується, передусім,
статтею 73 Кодексу торговельного мореплавства України
( 176/95-ВР ), згідно вимог якої морський порт є державним
транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден,
пасажирів ї вантажів на відведених порту території та акваторії.Також не відповідають обставинам справи висновки суду, згідно
яких суд вважає, що, розглядувані послуги здійснюються на
території позивача.Таке обґрунтування прийнятої постанови, з огляду на викладені
в ній же, встановлені в ході судового розгляду факти, видається,
щонайменше, безпідставним і таким, що цілком суперечить обставинам
справи, оскільки, згідно з вимогами статті 74 Кодексу
торговельного мореплавства України ( 176/95-ВР ) територією
морського порту є "відведені порту землі, до території морського
порту також належать намиті, насипані або створені із
застосуванням інших гідротехнічних технологій площі". Отже,
враховуючи той факт, що судом встановлено належність порту причалу
N 17 (гідротехнічної споруди, створеної за рахунок порту на
намитих портом землях), слід дійти висновку про повну
необґрунтованість та невідповідність нормі матеріального права
твердження суду про те, що послуги по передачі причалу у
користування надавалися портом на території позивача.Згідно з вимогами ст. 901 ЦК України ( 435-15 ) за договором
про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за
завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка
споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної
діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві
зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.При цьому, п. 2 названої статті ( 435-15 ) встановлено, що
положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про
надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від
12.03.03 р. N 188 ( z0230-03 ) "Про внесення змін і доповнень у
збірник тарифів на комплекс робіт, пов'язаних з обробкою вантажів
у портах України" належним чином зареєстрований у Міністерстві
юстиції не відмінений, його дія не припинена, і, отже, він є
нормативно-правовим актом обов'язковим до виконання. З викладеного
вбачається, що Міністерство вправі встановлювати порядок
використання власності, яка належить до сфери його керування, а
приписи Міністерства транспорту та зв'язку України для порту, як
суб'єкта господарської діяльності створеного за рахунок державної
власності, є просто обов'язковими. Саме даним нормативним
документом необхідно користуватися при визначенні плати за
використання причалу (лист Міністерства транспорту України
N 6/9-2.2-06-1817, лист Департаменту морського і річкового
транспорту). Положення даного збірника мають імперативний характер
і поширюються на всіх суб'єктів господарювання, які здійснюють
підприємницьку діяльність.Окрім того, на думку скаржника, запропонований позивачем
проект договору суперечить вимогам ст. 75 ГК України ( 436-15 ) у
зв'язку з тим, що порт так і не одержав узгодження з Міністерством
транспорту та зв'язку України по питанню про зміну статусу
причалу. Договір також суперечить ст. 145 ЦК України ( 435-15 ) -
зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання можлива
тільки за рішенням власника. Згідно ст. 207 ГК України
зобов'язання є недійсним коли воно порушує права третіх осіб у
цьому випадку має місце пряме порушення прав Міністерства
транспорту та зв'язку України в частині керування державним
майном, що у свою чергу суперечить закону.Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет правильності юридичної оцінки судом апеляційної інстанції
та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників
сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню,
а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що
товариство є власником майнового комплексу по перевантажуванню
вантажів розташованого в порту "Южний" Одеської області, який
складається із залізничної станції "Хімічна", складських корпусів,
двох причалів, а також технологічних ліній по перешіптуванні
мінеральних добрив і зерна, є цілісним майновим комплексом,
розташованим на земельній ділянці, що належить позивачеві на
підставі акту постійного користування земельною ділянкою N 429 від
13.03.2001 року виданого в установленому порядку Комінтернівською
районною радою Одеської області.Рішенням арбітражного суду Одеської області від
20.07.1999 року у справі N 17-5/3276, що набрало законної сили,
встановлено наступні факти: комплекс відноситься до категорії
цілісних майнових комплексів, працює за єдиною технологією і
переданий у власність ТОВ "Трапсінвестсервіс"; причальне
спорудження у власність позивачеві не передавалося, конструкції
причалу споруджені на землях водного фонду, що належать позивачу і
нерозривно пов'язані зі створеною територією, інженерними
комунікаціями та покриттям причалу, які належать позивачеві. Таким
чином, і причал, і комплекс можуть бути використані як єдине ціле,
оскільки ні фізично, ні юридичне поділу не підлягають; фактично
цілісним майновим комплексом володіють на праві спільної часткової
власності дві особи: господарське товариство і держава; на
цілісний майновий комплекс повинен поширюватися правовий режим
спільної власності.Постановою Вищого арбітражного суду України від
06.03.2000 року у справі N 04-8/17-8/12 встановлено наступні
факти: портовий причал є технологічною частиною цілісного
майнового комплексу, до якого входять всі будинки і будови,
розташовані на території площею 121,2 га, що підтверджується
наявністю в справі проектно-кошторисної документації та листом
Фонду державного майна України від 14.06.1999 року N 10-16-6299.
Зазначеними фактами спростовується твердження порту про
технологічний статус причалу як окремого інвентарного об'єкта.Частиною 2 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) передбачено, що
факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу,
який вирішує господарські спори під час розгляду однієї справи не
доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь
ті самі сторони.Вищевказані факти встановлені рішеннями суду, які набрали
законної сили, у справах, де брали участь ті самі сторони, а тому
вони не повинні доводитися знову в даній справі.Таким чином, у зв'язку з тим, що перевантажувальний комплекс
є цілісним майновим комплексом, причал N 17 є нерозривною і
неподільною частиною цього комплексу, оскільки комплекс не може
працювати за затвердженою технологією без причалу. Отже, у
цивільному оброті комплекс може виступати окремо як неподільна річ
(ст. 183 ЦК України ( 435-15 ), яка не може бути поділена без
втрати її цільового призначення.В зв'язку з цим, з моменту передачі частини майнового
комплексу до статутного фонду Товариства, у останнього і держави
виникла смільна часткова власність на цілісний майновий комплекс і
частка держави становить вартість частини комплексу, а саме
причального спорудження, що не було передано у власність позивача.З огляду на те, що неможливо виділити у володіння і
користування кожному з учасників спільної часткової власності його
частину спільного майна в натурі, оскільки комплекс є неподільною
річчю і не може використовуватися по іншому в цивільному оброті,
то сторони повинні використовувати механізм, що визначений
частиною 3 ст. 358 ЦК України ( 435-15 ).Згідно з ч. 3 ст. 358 ЦК України ( 435-15 ), кожен із
співвласників має право на надання йому у володіння та
користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає
його частці у праві спільної часткової власності. У разі
неможливості цього вій має право вимагати від інших співвласників,
які володіють і користуються спільним майном, відповідної
матеріальної компенсації. При цьому матеріальна компенсація
повинна бути справедливою і не може бути меншою, ніж визначена
Методикою розрахунку і порядком використання плати за оренду
державного та комунального майна, що затверджена постановою
КМ України N 786 ( 786-95-п ) від 04.10.1995 року з наступними
доповненнями, для використання цілісних майнових комплексів
підприємств морського транспорту.Доводи відповідача про те, що причал N 17 є окремим
інвентарним об'єктом і на виниклі між сторонами правовідносини
повинні поширюватися норми розділу 2.2 наказу Міністерства
транспорту і зв'язку України N 392 ( z0476-95 ) від
31.10.1995 року судом не були прийняті до уваги з тих мотивів, що
вказаним наказом встановлено механізм визначення цін і тарифів на
роботи та послуги, що надаються в морських портах України.
Зокрема, в розділі 2.2 цього наказу встановлено плату, яку порти
стягують з клієнтів за використання причалів і території порту при
виконанні вантажно-розвантажувальних робіт у порту.Однак, в даному випадку позивач не є клієнтом Порту, не
працює на території Порту, оскільки роботи здійснюються на власній
території позивача, жодних послуг Порт позивачу не надає. Позивач
використовує для здійснення перевантаження цілісний майновий
комплекс за затвердженою технологією, а тому на правовідносини
сторін вищевказаний наказ не поширюється.Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний
господарський суд зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 84
ГПК України ( 1798-12 ) в судовому рішенні у спорі про спонукання
укласти договір в резолютивній частині вказуються умови, на яких
сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий
позивачем проект договору, що не було враховано господарським
судом при прийнятті рішення. При цьому, згідно з ч. 2 ст. 187
ГК України ( 436-15 ) день набрання чинності рішенням суду, яким
вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем
укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду
не визначено інше. А тому з процесуальних мотивів оскаржуване
рішення господарського суду Одеської області підлягає зміні і п. 2
його резолютивної частини слід доповнити умовами, на яких сторони
зобов'язані укласти договір.Судом першої інстанції на підставі ретельної правової оцінки
наявних у справі доказів та з врахуванням судових рішень у справах
N 17-5/3276, N 4-8/17-8/12, N 7188/1/5 за участю тих же сторін з
достовірністю встановлено, що причал N 17 є невід'ємною
(нерозривною) складовою частиною цілісного майнового комплексу з
перевантажування вантажів, який в свою чергу, є неподільною річчю
(ст. 183 ЦК України ( 435-15 ) та з моменту сформування статутного
фонду ТОВ "Трансінвестсервіс" належить останньому та державі в
особі МТП "Южний" на праві спільної часткової власності
Відповідачем не доведено можливість функціонування причалу N 17 як
інвентарного об'єкта окремо від цілісного майнового
перевантажувального комплексу, як і не доведено можливість поділу
ЦМК без втрати його цільового призначення.Технологічний статус причалу N 17 як частини ЦМК встановлено
чинними судовими рішеннями у справах між тими ж сторонами, а тому
в силу вимог ч. 2 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) не може бути
спростований скаржником, оскільки такий факт не підлягає доведенню
при вирішенні даного спору.В зв'язку з обставинами належності ЦМК (в т.ч. і причалу
N 17) позивачу та державі на праві спільної часткової власності,
судом правомірно застосовано до спірних відносин визначений ч. 3
ст. 358 ЦК України ( 435-15 ) механізм здійснення права спільної
часткової власності, який передбачає можливість отримання одним з
учасників відповідної матеріальної компенсації за користування
іншими учасниками тією частиною спільного неподільного майна в
натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової
власності. З огляду на те, що часткою держави є лише причал N 17,
а всі інші частини УМК належать позивачу, суд при визначенні
розміру компенсації відповідачу за користування причалом N 17
обгрунтовано застосував Методику розрахунку і порядок використання
плати за оренду державного майна, затверджену постановою КМ
України від 04.10.95 N 786 ( 786-95-п ), оскільки затверджений за
рішенням суду договір про порядок використання частини ЦМК ТОВ
"Трансінвестсервіс" - причалу N 17 за своєю правовою природою є
договором оренди.Судами попередніх інстанцій цілком правомірно відхилено
твердження відповідача про поширення на спірні правовідносини норм
розділу 2.2 Збірника тарифів на комплекс робіт, пов'язаних з
обробленням вантажів у портах України (затверджено наказом
Мінтрансу України від 31.10.95 N 392 ( z0476-95 ) та зареєстровано
в Мінюсті України 26.12.95 за N 476/1012) з тих мотивів, що
позивач не є клієнтом порту, не працює на території порту, роботи
здійснюються на власній території позивача і жодних послуг порт
позивачу не надає.З цих же підстав колегія не приймає до уваги безпредметні
посилання скаржника в обгрунтування своїх заперечень на наказ
Мінтрансзв'язку від 12.03.2003 N 188 ( z0230-03 ), яким до
попереднього вищезгаданого наказу N 392 ( z0476-95 ) внесено лише
певні зміни та доповнення.Не заслуговують на увагу також безпредметні посилання
скаржника в обгрунтування своїх заперечень на ст. 901 ЦК України
( 435-15 ), яка регулює предмет угод про надання послуг, оскільки
в даному випадку позивач не є замовником послуг, а відповідач не є
їх виконавцем в розумінні цієї статті. Предметом даного спору не є
питання щодо укладення між сторонами договору про надання послуг,
оскільки послуги у вигляді перевантаження вантажів на території
причалу передбачено надавати позивачем (виконавцем) за умовами
затвердженого рішенням суду договору та безпосередньо на користь
конкретних клієнтів - замовників.Недоведеними визнаються посилання відповідача на прийняття
судами рішення та постанови стосовно прав і обов'язків
Мінтранзв'язку України та ФДМ України, оскільки договір про
порядок використання причалу N 17 укладено між сторонами внаслідок
вирішення переддоговірного господарського спору (на підставі
рішення суду), як це передбачено ст. 187 ГК України ( 436-15 ), а
не за згодою сторін внаслідок їх вільного волевиявлення, в зв'язку
з чим застосування процедури отримання відповідних погоджень від
вищезгаданих державних органів до спірних відносин не є
обов'язковим. З цих же підстав відхиляються твердження скаржника
про невідповідність затвердженого судом договору ст.ст. 75, 180,
358 ГК України в частині визначення його істотних умов за згодою
сторін та зміни статусу причалу без узгодження з Мінтрансзв'язку
України.Помилковими слід визнати також доводи скаржника про
виникнення між позивачем та відповідачем публічного господарського
зобов'язання внаслідок надання портом послуги з передачі причалу
N 17 у користування, оскільки даний переддоговірний спір виник між
господарським товариством та морським портом як державним
транспортним підприємством, тобто між двома суб'єктами
господарювання, а тому укладений між ними на підставі рішення суду
договір встановлює майново-господарські (цивільно-правові)
зобов'язання, як це передбачено ст. 175 ГК України ( 436-15 ), але
аж ніяк не публічні господарські зобов'язання. Останні
зобов'язання можуть виникнути лише між суб'єктом владних
повноважень (Мінтрансзв'язку України, ФДМ України) та портом, або
ж між суб'єктом владних повноважень та позивачем за умов наявності
відповідних підстав.В зв'язку з цим не заслуговують на увагу посилання скаржника
на ст.ст. 174, 178 ГК України ( 436-15 ).Необгрунтованими також визнаються твердження скаржника про
те, що послуги по передачі причалу N 17 у користування позивачу
надавалися на території морського порту (намитих землях) з
відповідними посиланнями на ст. 74 Кодексу торговельного
мореплавства України ( 176/95-ВР ), оскільки згідно зі ст. 125,
126 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) право постійного
користування на земельну ділянку виникає після одержання її
користувачем державного акта на право постійного користування
земельною ділянкою, як єдиного правовстановлюючого документу, що
посвідчує таке право.Судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що цілісний
майновий перевантажувальний комплекс, в тому числі і причал N 17,
розташований на земельній ділянці загальною площею 121,2 га, яка
належить позивачу на підставі акту постійного користування
земельною ділянкою N 429 від 13.03.2001, виданого Комінтернівською
районною радою Одеської області. В зв'язку з цим не відповідають
дійсності доводи скаржника щодо знаходження причалу N 17 на
території порту.Недоречним вважається посилання відповідача на зміну
договором правового режиму майна суб'єкта господарювання всупереч
вимогам ст. 145 ЦК України ( 435-15 ), оскільки згідно п. 1.2
затвердженого судом договору дана угода не змінює сформовані
відносини між сторонами, при яких частина майнового комплексу -
причал N 17 знаходиться на балансі порту, а, відтак, ніяка зміна
правового режиму причалу N 17 як державного майна не відбулася.Не приймаються до уваги також наведені скаржником питання
щодо недійсності укладеного між сторонами господарського договору
на підставі ч. 2 ст. 207 ГК України ( 436-15 ) як такого, що
порушує права третьої особи, оскільки такі доводи є наслідком
помилкового довільного тлумачення відповідачем змісту норми ч. 2
ст. 207 ГК України, якою врегульовано можливість визнання
недійсною окремої нікчемної умови господарського зобов'язання, яка
порушує права та законні інтереси третіх осіб. але аж ніяк не
визнання недійсним господарського зобов'язання в цілому, на чому
безпідставно наполягає скаржник.Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ), Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Про спонукання до укладення договору
Про спонукання до укладення договору
637;
Resolution, Causa
on February 28, 2006
№ 15/254-05/7274
Document v7274600-06, current version — Adoption on February 28, 2006