Document n0303700-04, current version — Adoption on October 14, 2004

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
14.10.2004

Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом К-о Н.В. та
К-а В.А. до ТОВ "К.", третя особа - виконавчий комітет Козіївської
сільської ради, про визнання рішення товариства частково
незаконним та відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2001 року позивачі, звернувшись до суду з указаним
позовом, просили визнати частково незаконним рішення засновників
товариства від 29.10.2001 про передачу в комунальну власність лише
деяких квартир у будинку <...> в с. Козіївка Краснокутського
району Харківської області, посилаючись на те, що квартира N*, в
якій вони проживають, безпідставно не була передана в комунальну
власність. Просили також відшкодувати моральну шкоду.
Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області
від 28.03.2002 в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18.07.2002
зазначене судове рішення скасовано частково. Визнано незаконним
рішення зборів засновників ТОВ "К." від 29.10.2001 в частині
відмови в передачі в комунальну власність квартири N* у будинку
<...> в с. Козіївка. Зобов'язано ТОВ "К." передати в комунальну
власність Козіївської сільської ради квартиру N*.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "К." просить скасувати ухвалу
апеляційного суду як постановлену з порушенням норм матеріального
права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд
виходив із того, що відповідач не зміг обґрунтувати, за яким
принципом він передав частину квартир у комунальну власність, а
іншу частину залишив за господарством. Таке рішення призвело до
порушення прав і законних інтересів наймачів квартир, які не
передані в комунальну власність. Оскільки ТОВ "К." згідно з Указом
Президента від 09.03.2000 N 398 ( 398/2000 ) прийняло рішення про
передачу житлового фонду в комунальну власність, то це рішення
повинне поширюватися на весь житловий фонд, а не на його частину.
Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися
неможливо.
Відповідно до ст. 13 Конституції ( 254к/96-ВР ) держава
забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і
господарювання.
Згідно зі ст. 1 протоколу N 1 ( 994_535 ) Конвенції про
захист прав людини та основних свобод ( 995_004 ), яка відповідно
до ст. 9 Конституції ( 254к/96-ВР ) є частиною національного
законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно
володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна
інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених
законом або загальними принципами міжнародного права.
Стаття 56 Закону "Про власність" ( 697-12 ) забороняє
державним органам втручатися у здійснення власником його
правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження своїм
майном або встановлювати не передбачені законодавчими актами
України додаткові обов'язки чи обмеження.
Судом встановлено, що спірний будинок є власністю ТОВ "К.".
За рішенням зборів засновників ТОВ від 29.10.2001 частина квартир
у цьому будинку була передана в комунальну власність. Щодо
квартири N*, в якій живуть позивачі, то рішення відносно цієї
квартири взагалі не приймалося.
Таким чином, резолютивна частина рішення про визнання
незаконним рішення зборів засновників ТОВ у частині відмови в
передачі в комунальну власність квартири позивачів не відповідає
фактичним обставинам справи.
Крім того, виходячи з правового положення спірної квартири, в
апеляційного суду не було законних підстав зобов'язувати ТОВ "К."
вчиняти дії щодо належного товариству майна без врахування на те
його волі.
Указ Президента від 09.03.2000 N 398 ( 398/2000 ) "Про деякі
заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних
сільськогосподарських підприємств", на який послався апеляційний
суд, теж не містить положень про позбавлення належного власника
майна поза його волею.
Безпідставним є висновок апеляційного суду й про порушення
відповідачем прав і законних інтересів позивачів. Останні не
позбавлені можливості на придбання займаного ними житла на
підставах, передбачених ст. 15 Закону "Про власність" ( 697-12 ).
З урахуванням наведеного Судова палата вважає, що апеляційний
суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке
відповідає вимогам як матеріального, так і процесуального права.
Разом з тим ухвала апеляційного суду в частині залишення без
зміни відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної
шкоди є законною й обґрунтованою, тому підстав для її скасування у
вказаній частині немає.
Керуючись ст. 334 ЦПК України ( 1503-06 ), Судова палата в
цивільних справах Верховного Суду України У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "К."
задовольнити.
Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18.07.2002 в
частині скасування рішення Краснокутського районного суду від
28.03.2002 про відмову в задоволенні позову К-о Н.В. та К-а В.А.
до ТОВ "К." щодо передачі в комунальну власність квартири N* <...>
у с. Козіївка скасувати, а рішення Краснокутського районного суду
від 28.03.2003 в цій частині залишити без зміни.
У решті - судові рішення залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.



on top