У серпні 2001 р. К. звернувся до суду з позовом до держави
Україна (державний орган - Державне казначейство України) про
відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що ухвалою
Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від
18 грудня 1998 р. постановлено стягнути на його користь з
Державного казначейства 5 тис. грн. за незаконне засудження. Проте
до цього часу зазначене рішення не виконано, він зазнає моральних
страждань, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача
17 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.Рішенням Євпаторійського міського суду від 17 січня 2002 р.,
залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Автономної
Республіки Крим від 8 квітня 2002 р., у задоволенні позову
відмовлено.У касаційній скарзі К. просив зазначені судові рішення
скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
дійшла висновку, що касаційна скарга К. є обгрунтованою і тому
підлягає задоволенню з таких підстав.Відмовляючи в задоволенні позову, міський суд виходив з того,
що вини Державного казначейства України в невиконанні рішення суду
немає, оскільки в Державному бюджеті України не було передбачено
асигнування на відшкодування збитків, спричинених громадянам
незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства,
прокуратури та судів. Проте рішення суду не можна визнати таким,
що відповідає вимогам ст. 202 ЦПК ( 1502-06 ).Згідно зі ст. 56 Конституції ( 254к/96-ВР ) кожен має право
на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого
самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої
незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної
влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових
осіб при здійсненні ними своїх повноважень.Суду слід було з'ясувати, на кого судовим рішенням покладено
обов'язок виплатити К. 5 тис. грн., оскільки в матеріалах справи
копії цього рішення та виданого на його підставі виконавчого листа
відсутні.Вирішуючи спір про відповідальність держави за невиконання
судового рішення, суд повинен був з'ясувати причини невиконання
рішення та визначити державний орган, з вини якого порушено одну з
основних засад судочинства, передбачену п. 9 ч. 2 ст. 129
Конституції ( 254к/96-ВР ), - обов'язковість рішень суду.Суд також не врахував, що виконання будь-якого судового
рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а тому має
відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав і основних
свобод людини ( 995_004 ).Як наголосив Європейський суд з прав людини у рішенні,
ухваленому 7 травня 2002 р. у справі "Бурдов проти Росії", для
держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання
судового рішення відсутністю належного фінансування.Апеляційний суд на порушення вимог ст. 301 ЦПК ( 1503-06 ) не
звернув уваги на допущене судом першої інстанції недодержання
положень закону.З урахуванням наведеного, керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ),
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
касаційну скаргу К. задовольнила, рішення Євпаторійського міського
суду від 17 січня 2002 р. та ухвалу Апеляційного суду Автономної
Республіки Крим від 8 квітня 2002 р. скасувала, а справу направила
на новий розгляд у суд першої інстанції.
Про відшкодування моральної шкоди
Про відшкодування моральної шкоди
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on October 30, 2003
Document n0285700-03, current version — Adoption on October 30, 2003