Document n0169700-04, current version — Adoption on March 25, 2004

СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
25.03.2004

(Витяг)
У листопаді 2000 р. С.Е. звернувся до суду з позовом до С.С.
про стягнення боргу, пославшись на те, що в липні 2000 р. під час
спільної поїздки в м. Санкт-Петербург із метою продажу овочів,
придбаних у Херсонській області, відповідач взяв у нього в борг
1 тис. 560 дол. США (що еквівалентно 8 тис. 482 грн.) і
зобов'язався віддати їх після повернення в м. Саки, але своє
зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим позивач і просив
задовольнити його позовні вимоги.
Сакський районний суд Автономної Республіки Крим рішенням від
6 грудня 2001 р. в задоволенні позовних вимог відмовив.
Апеляційний суд Автономної Республіки Крим ухвалою від
15 липня 2002 р. рішення суду першої інстанції скасував та
постановив нове: стягнути на користь С. Е. суму боргу, а також
86 грн. державного мита.
На ухвалу апеляційного суду надійшла касаційна скарга С.С., в
якій порушено питання про її скасування через недодержання норм
матеріального й процесуального права, а також про залишення в силі
рішення суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове -
про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив
з того, що між сторонами мав місце договір позики. Проте з таким
висновком безспірно погодитися не можна.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, С.Е. послався на те, що в
липні 2000 р. він домовився з відповідачем про сумісну поїздку в
м. Санкт-Петербург із метою продажу овочів, придбаних у
Херсонській області. По дорозі в м. Санкт-Петербург вони робили
спільні витрати, які відповідач вносив у журнал, а після продажу
продукції провели взаємні розрахунки.
Заперечуючи проти позову, С.С. підтвердив зазначені обставини
й пояснив, що між ним та С.Е. мала місце домовленість про сумісну
діяльність.
Відповідно до статей 430, 433 ЦК ( 1540-06 ) за договором про
сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для
досягнення спільної господарської мети, наприклад: будівництво та
експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства
чи установи (що не передаються в оперативне управління
організації, яка є юридичною особою), водогосподарських споруд і
пристроїв, а також шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних або
жилих будинків тощо.
Громадяни можуть укладати договір про сумісну діяльність лише
для задоволення своїх особистих побутових потреб.
Договори про сумісну діяльність між громадянами та
організаціями не допускаються.
Порядок покриття витрат, передбачених договором про сумісну
діяльність, і збитків, що виникли в результаті цієї діяльності,
визначається договором.
Якщо договором такий порядок не передбачений, спільні витрати
і збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників
договору (ст. 432 ЦК ( 1540-06 ), а суми, яких не вистачає,
розподіляються між учасниками договору пропорціонально їх внескам
у спільне майно.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний
суд усупереч вимогам статей 15, 40, 314 ЦПК ( 1501-06, 1503-06 )
зазначених норм не врахував та не з'ясував, які саме
правовідносини виникли між сторонами, а отже, неправильно
застосував закон, який не поширюється на ці правовідносини. За
таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не може
вважатися законним і обгрунтованим, у зв'язку з чим підлягає
скасуванню.
Не може залишитися в силі й рішення суду першої інстанції,
оскільки суд усупереч вимогам ст. 203 ЦПК ( 1502-06 ) не встановив
факти та відповідні їм правовідносини.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ),
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
касаційну скаргу С.С. задовольнила: рішення Сакського районного
суду від 6 грудня 2001 р. та ухвалу апеляційного суду Автономної
Республіки Крим від 15 липня 2002 р. скасувала і направила справу
на новий розгляд до суду першої інстанції.



on top