Document n0148700-03, current version — Adoption on October 23, 2003

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
23.10.2003

Особа, яка добровільно звернулась до лікувального закладу
і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від
кримінальної відповідальності за дії, передбачені
ч. 1 ст. 309 КК України

(Витяг)
Вироком Кіровського районного суду м. Донецька від 10 жовтня
2002 р. А. засуджено за ч. 1 ст. 309 КК ( 2341-14 ) на один рік
обмеження волі. На підставі ст. 75 КК його звільнено від
відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня
2002 р. вирок залишено без зміни.
Згідно з вироком А. визнано винним у тому, що 12 грудня 2001
р. він незаконно придбав у не встановленої органами слідства особи
наркотичний засіб - ацетильований опій вагою 3,87 грама із вмістом
0,24 грама сухого залишку, після чого незаконно без мети збуту
зберігав його в кишені свого одягу.
У касаційній скарзі засуджений просив скасувати вирок у
зв'язку з неправильним застосуванням до нього кримінального закону
і на підставі ч. 4 ст. 309 КК ( 2341-14 ) звільнити від покарання.
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного
Суду України скаргу частково задовольнила з таких підстав.
Перевіркою матеріалів справи встановлено, що після вчинення
злочину і до постановлення вироку, а саме з 18 березня по 29
травня 2002 р., А. за направленням нарколога, до якого з'явився
добровільно, проходив стаціонарне лікування. Те, що А. лікувався
від наркоманії, підтверджено також долученою до скарги копією
виписки з медичної картки про перебування його з 13 серпня 2002 р.
на стаціонарному лікуванні та наявними у справі виписками з
історії хвороби. За таких обставин він підпадав під дію ч. 4 ст.
309 КК ( 2341-14 ).
Проте суд, неповно дослідивши зібрані у справі докази і не
перевіривши зазначених обставин, передчасно дійшов висновку, що А.
пройшов курс лікування недобровільно. Суд не з'ясував, який
порядок звернення до лікувальної установи є добровільним, не
допитав із цього питання нарколога, не витребував для огляду
медичну картку засудженого.
Встановлення наведених вище обставин має істотне значення для
правильного застосування закону.
Оскільки суд порушив вимоги п.1 ч. 2 ст. 368 КПК ( 1003-05 ),
а апеляційна інстанція цієї помилки не виправила, вирок і ухвалу
скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд. При цьому
колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного
Суду України зазначила, що необхідно ретельно перевірити доводи А.
щодо добровільного лікування від наркоманії і залежно від
з'ясованих обставин постановити законне й обгрунтоване рішення.
"Вісник Верховного Суду України",
N 2 (42), 2004 р.



on top