Document n0108700-98, current version — Adoption on June 24, 1998

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 24.06.98
м. Київ

(Витяг)

У грудні 1995 р. Р.І.І. звернувся в суд із позовом до Р.І.В.
про визнання за ним права на жилу площу. Позивач зазначав, що
після реєстрації шлюбу з відповідачкою він за згодою її матері
Ш.В. і брата Ш.А. вселився в квартиру, наймачем якої була мати
відповідачки, і постійно там проживав до 11 вересня 1995 р., хоча
був прописаний у своєї матері Р.Р. У зв'язку із загостренням
стосунків він був змушений тимчасово не проживати в спірній
квартирі. Посилаючись на те, що відповідачка не визнає його права
на цю квартиру, він просив задовольнити позов.
У квітні 1996 р. Р.І.І. пред'явив додаткові позовні вимоги
про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну
квартиру, оскільки в процесі розгляду справи йому стало відомо, що
відповідачка разом з неповнолітнім сином приватизувала її.
Вважаючи, що цією приватизацією порушено його житлові права, він
просив задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Київського обласного суду від 14 травня 1998 р. в
задоволенні позову було відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просив рішення суду скасувати і
направити справу на новий розгляд, оскільки суд неповно з'ясував
дійсні обставини справи, дав невірну правову оцінку зібраним у ній
доказам і неправильно застосував норми матеріального права. Судова
колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що
касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно зі ст. 65 ЖК ( 5464-10 ) особи, що вселились у жиле
приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими
членами сім'ї права користування цим приміщенням, якщо при
вселенні між цими особами, наймачем і членами його сім'ї, які з
ним проживають, не було іншої угоди про порядок користування жилим
приміщенням.
У судовому засіданні встановлено, що з травня 1989 р. позивач
перебував у шлюбі з відповідачкою і за згодою її матері Ш.В., яка
була наймачем спірної квартири, і брата Ш.А. вселився у цю
квартиру. Між наймачем і членами його сім'ї та позивачем була
домовленість про те, що останній проживатиме зі своєю дружиною у
спірній квартирі, однак зберігатиме право на житлову площу в
квартирі його матері. Зазначені обставини підтверджені в судовому
засіданні поясненнями сторін, довідкою про склад сім'ї матері
позивача, відміткою про прописку в його паспорті та письмовими
поясненнями Ш.В., яка в даний час постійно проживає у Федеративній
Республіці Німеччина. Проживаючи в спірній квартирі, позивач був
прописаний у квартирі своєї матері, де за нього сплачували
квартирну плату та комунальні послуги. В грудні 1993 р. він став
співвласником квартири, в якій був прописаний, приватизувавши її
разом з матір'ю і братом.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те, що
позивач не набув права на спірну квартиру.
Суд також перевірив правильність приватизації відповідачкою
спірної квартири і будь-яких порушень Закону від 19 червня 1992 р.
"Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) не
встановив.
Оскільки постановлене Київським обласним судом рішення
відповідає матеріалам справи і вимогам закону, судова колегія в
цивільних справах Верховного Суду України залишила його без зміни.
"Рішення Верховного Суду України", 1999 р.



on top