Document n0084700-98, current version — Adoption on September 24, 1998

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 24.09.98

(Витяг)

Вироком Луцького міського суду від 3 квітня 1998 р. Б.
виправдано за ч. 2 ст. 106 КК ( 2001-05 ) за відсутністю складу
злочину, а за ч. 1 ст. 145 КК - за відсутністю події і складу
злочину.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Волинського
обласного суду від 28 квітня 1998 р. залишено без задоволення
касаційне подання прокурора про скасування вироку, а постановою
президії цього суду від 25 червня 1998 р. - протест заступника
прокурора області.
Б. обвинувачувався в умисному заподіянні Д. тяжких тілесних
ушкоджень і умисному пошкодженні майна потерпілого за таких
обставин.
19 квітня 1997 р. перед закінченням уроку географії в
дев'ятому класі між учнями Б. і Д. виникла сварка, під час якої Д.
замахнувся на Б. поліетиленовим пакетом, у якому тримав цеглину.
Остання випала з пакета, але шкоди нікому не завдала.
У зв'язку з такими діями між Д. і Б. розпочалась бійка, яку
перепинили однокласники. Коли Б. стояв на виході з класу, Д.
кинувся на нього й замахнувся дипломатом. Б. вибив дипломат і
ногою відкинув його вбік, а Д. побив, завдаючи удари кулаками. При
цьому він заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді
забою головного мозку, перелому лобної кістки зліва та забою
лівого ока, а також умисно привів у непридатний вигляд дипломат
вартістю 100 грн., що завдало потерпілому значної матеріальної
шкоди. Органами слідства дії Б. було кваліфіковано за ч. 1 ст. 101
і ч. 1 ст. 145 КК ( 2001-05 ).
Розглядаючи дану справу, суд визнав, що діями Б. потерпілому
були заподіяні легкі тілесні ушкодження без розладу здоров'я, і
дійшов висновку, що ці дії містять ознаки суспільно небезпечного
діяння, передбаченого ч. 2 ст. 106 КК ( 2001-05 ). Оскільки
відповідальність за вчинення зазначеного злочину настає з
16-річного віку, а Б. на день вчинення суспільно небезпечного
діяння такого віку не досяг, суд виправдав його за ч. 2 ст. 106 КК
за відсутністю складу злочину, а за ч. 1 ст. 145 КК - за
відсутністю події та складу злочину.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування судових рішень з направленням справи на
нове розслідування для вирішення питання про застосування до Б.
заходів виховного характеру відповідно до ст. 7-3 КПК ( 1001-05 ).
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України
визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Кримінальним і кримінально-процесуальним законами України
передбачено особливий порядок вирішення питання про
відповідальність осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння
після досягнення 11 років, але до виповнення віку, з якого можлива
кримінальна відповідальність. Згідно зі ст. 10 КК ( 2001-05 ) суд
може застосувати до такої особи примусові заходи виховного
характеру, які не є кримінальним покаранням.
При цьому відповідно до ст. 7-3 КПК ( 1001-05 ), якщо факт
вчинення суспільно небезпечного діяння буде встановлено в стадії
розслідування, слідчий виносить постанову про закриття справи і
направляє її прокурору, а останній - до суду для вирішення питання
про застосування до особи, яка вчинила дане діяння, примусових
заходів виховного характеру, передбачених ст. 11 КК ( 2001-05 ).
Застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного
характеру врегульоване ст. 447 КПК ( 1003-05 ), згідно з якою суд
вживає таких заходів при надходженні справи в порядку,
передбаченому статтями 7-3 і 9 КПК ( 1001-05 ), та у випадку, коли
у справі, що надійшла з обвинувальним висновком, він дійде
висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який вчинив
злочин, що не являє великої суспільної небезпечності, без
застосування кримінального покарання.
Розглядаючи справу щодо Б. і встановивши, що в його діях має
місце суспільно небезпечне діяння, відповідальність за яке настає
з 16 років (а Б. не досяг цього віку), суд зобов'язаний був
відповідно до статей 7-3 і 447 КПК ( 1001-05, 1003-05 ) направити
справу на додаткове розслідування.
Суд же всупереч вимогам закону зазначив у резолютивній
частині вироку, що справа підлягає закриттю, а Б. - виправданню,
тобто прийняв рішення, яке суперечить його ж висновку про те, що
Б. вчинив суспільно небезпечне діяння.
Крім того, зазначивши, що обставини пошкодження дипломата
потерпілого нічим не підтверджені, суд виправдав Б. за ч. 1 ст.
145 КК ( 2001-05 ) з підстав відсутності одночасно і складу, і
події злочину, що є неприпустимим.
Наведене свідчить про те, що виправдувальний вирок суду
суперечить закону. Але касаційна й наглядна інстанції не виправили
помилки суду і залишили незаконний вирок без зміни.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України
протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила,
всі судові рішення скасувала, а справу направила на нове
розслідування у зв'язку з необгрунтованим виправданням Б. та для
вирішення питання про застосування до нього примусових заходів
виховного характеру відповідно до вимог ст. 7-3 КПК ( 1001-05 ).
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.



on top