Document n0062700-98, current version — Adoption on November 19, 1998

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

У Х В А Л А
від 19.11.98

(Витяг)

Вироком Центрального районного суду м. Одеси від 25 листопада
1997 р. Ш. засуджено за ст. 861 КК із застосуванням ст. 44 КК
( 2001-05 ) на п'ять років позбавлення волі у виправно-трудовій
колонії суворого режиму з конфіскацією всього належного йому
майна.
У касаційному порядку справа не розглядалась. Протест
заступника Генерального прокурора України, в якому порушувалось
питання про скасування вироку за м'якістю покарання, постановою
президії Одеського обласного суду від 2 вересня 1998 р. залишено
без задоволення.
Ш. засуджено за те, що в ніч із 18 на 19 червня 1997 р. він
за попереднім зговором із С. та не встановленою слідством особою,
зламавши віконні грати, проникли в приміщення офісу, звідки
викрали колективне майно в особливо великому розмірі на загальну
суму 10 тис. 566 грн., яке належало Центру Української академії
наук національного прогресу.
Матеріали щодо С. та не встановленої слідством особи органами
попереднього слідства виділено в окреме провадження.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування судових рішень і повернення справи на новий
судовий розгляд, зазначивши, що суд не взяв до уваги характер та
ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину й дані про
особу Ш. і призначив йому м'яке покарання.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України
визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 44 КК ( 2001-05 ) при призначенні
покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за
вчинений злочин, суд повинен навести у вироку виняткові обставини
та дані про особу винного, які дають можливість прийняти таке
рішення.
Ці вимоги закону судом не додержано.
Як вбачається із вироку, застосувавши до Ш. ст. 44
КК ( 2001-05 ), суд послався на те, що враховує характер і ступінь
суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного, який
позитивно характеризується і має на утриманні малолітню дитину, а
також те, що він є раніше судимим. Отже, фактично суд не тільки не
врахував тяжкість вчиненого злочину, а й, по суті, не навів у
вироку тих обставин та даних про особу засудженого, на підставі
яких йому можна було б призначити більш м'яке покарання, ніж
передбачено законом.
Президія Одеського обласного суду при розгляді справи не
звернула на це уваги.
У зв'язку з наведеним судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора
України задовольнила, вирок Центрального районного суду м. Одеси
та постанову президії Одеського обласного суду щодо Ш. скасувала
за м'якістю покарання, а справу направила на новий судовий розгляд
у той самий суд в іншому складі суддів. Як зазначено в ухвалі,
якщо при новому судовому розгляді буде доведено, що Ш. винний у
вчиненні злочину, передбаченого ст. 86-1 КК ( 2001-05 ), а інші
виняткові обставини й дані про особу засудженого будуть
встановлені, то призначене йому покарання треба визнати м'яким.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.



on top