В жовтні 1991 р. Н. Б. пред'явила до В. Б. позов про
виділення частки із спільного майна. Вона зазначала, що з
відповідачем вони є співвласниками жилого будинку. Однак дійти
згоди в користуванні ним після розірвання шлюбу не можуть, тому
просила виділити належну їй 1/2 частину будинку.Рішенням Яготинського районного народного суду від 28 жовтня
1992 р. позов задоволено. У власність позивачки виділено 59/100
частину будинку і 1/2 частину сараю, відповідачеві - 41/100
частину будинку і 1/2 частину сараю з погребом. Криницю і туалет
залишено в спільному користуванні. З позивачки на користь
відповідача стягнуто 655 крб. компенсації за зменшення його частки
в будинку.Ухвалою судової колегії в цивільних справах Київського
обласного суду від 22 грудня 1992 р. рішення скасовано, а справу
направлено на новий розгляд.Постановою президії Київського обласного суду від 8 квітня
1993 р. цю ухвалу скасовано, а справу направлено на новий
касаційний розгляд.Ухвалою судової колегії в цивільних справах Київського
обласного суду від 4 травня 1993 р. рішення суду залишено без
зміни.У протесті заступника Голови Верховного Суду України
ставиться питання про скасування постанови президії і ухвали
судової колегії від 4 травня 1993 р. та залишення без зміни ухвали
судової колегії обласного суду від 22 грудня 1992 р. Протест
підлягає задоволенню з таких підстав. Залишаючи при новому
касаційному розгляді рішення суду без зміни, судова колегія
обласного суду визнала його законним і обгрунтованим. При цьому
вона не звернула уваги на те, що, присуджуючи з позивачки грошову
компенсацію за зменшення частки відповідача, суд всупереч
роз'ясненням, даним у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 4 жовтня 1991 р. "Про практику застосування судами
законодавства, що регулює право власності громадян на жилий
будинок" ( v0007700-91 ) не з'ясував, в якому розмірі самі сторони
визначають компенсацію, а також дійсну вартість будинку, за яку
він може бути проданим в даній місцевості.Судом також не визначено, яку частку в будинку складають
виділені сторонам відокремлені частини будинку разом з
господарськими спорудами.В порушення вимог ст. 312 ЦПК ( 1503-06 ) судова колегія
обласного суду залишила це рішення без зміни, тому її ухвала від 4
травня 1993 р. підлягає скасуванню.Оскільки судом неповно були з'ясовані всі обставини справи,
тому судова колегія обласного суду при першому касаційному
розгляді справи обгрунтовано скасувала постановлене рішення.Скасовуючи ухвалу судової колегії, президія обласного суду
посилалась на помилковість її доводів щодо визначення частки
сторін у будинку з врахуванням господарських споруд.Такий висновок не можна вважати правильним. Згідно зі ст. 115
Цивільного кодексу ( 1540-06 ) учаснику спільної власності
виділяється його частка із спільного майна. Як встановлено судом,
спільним майном сторін є жилий будинок з господарськими будівлями.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у
п. 8 названої постанови ( v0007700-91 ), жилий будинок і
господарські будівлі складають одне ціле. Виходячи з цього,
повинна визначатися частка сторін у спільній власності.Крім того, президія обласного суду без достатніх підстав
направила справу на новий касаційний розгляд. Відповідно до п. 10
постанови Пленуму Верховного Суду від 26 січня 1990 р. "Про
практику розгляду цивільних справ в порядку нагляду"
( v0002700-90 ) при скасуванні касаційної ухвали справа на новий
касаційний розгляд направляється у випадку допущення касаційною
інстанцією істотних порушень порядку провадження в справі, які
позбавили її можливості належним чином перевірити законність та
обгрунтованість рішення і доводи скарги або подання прокурора.
Таких порушень закону касаційна скарга при розгляді справи не
допустила.
Щодо позову про виділення частки із спільного майна
Щодо позову про виділення частки із спільного майна
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on December 8, 1993
Document n0050700-93, current version — Adoption on December 8, 1993