Document n0048700-00, current version — Adoption on May 30, 2000

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

У Х В А Л А
від 30.05.2000

Оскільки під час умисного вбивства мав місце ексцес
виконавця, вирок у цій частині скасовано, а справу
закрито за відсутністю в діях засудженого складу
злочину

(Витяг)

Вироком судової колегії в кримінальних справах Харківського
обласного суду від 29 листопада 1999 р. Т. і Д. засуджено за
сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 141, частинами 2, 3 ст.
142, п. "а" ст. 93 та ст. 17, пунктами "а", "з", "і" ст. 93 КК
( 2001-05 ), кожного на 15 років позбавлення волі з конфіскацією
майна. Відбування покарання призначено: Т. - перших п'яти, Д. -
перших трьох років у тюрмі, а решти - у виправно-трудовій колонії
посиленого режиму. Постановлено стягнути солідарно із засуджених
на відшкодування матеріальної шкоди - на користь Ш. - 120 грн., Ч.
- 240 грн., С. - 1750 грн., К. - 113 грн., Г. - 1 тис. 107 грн. 93
коп.; на відшкодування моральної шкоди на користь К. і Н. - по 2
тис. грн. кожному; Г. - 5 тис. грн.
Д. і Т. засуджено за вчинення таких злочинів.
16 серпня 1996 р. у під'їзді будинку вони відкрито заволоділи
майном Ш. - барсеткою й грошима на загальну суму 120 грн.,
заподіявши потерпілому легкі тілесні ушкодження без розладу
здоров'я.
27 серпня ними було вчинено розбійний напад на Н. К., під час
якого Т. з метою умисного вбивства вдарив ножем потерпілого в шию
та тулуб, а потім звалив його на землю й зірвав з руки барсетку.
Смерть потерпілого настала на місці. Засуджені заволоділи майном
загиблого на суму 179 грн.
26 жовтня того ж року обвинувачені відкрито заволоділи майном
Ч. на суму 388 грн.
У ніч із 13 на 14 листопада 1996 р. під час розбійного нападу
на С. вони вчинили замах на його умисне вбивство, заподіявши тяжкі
тілесні ушкодження, та заволоділи майном потерпілого на суму 1750
грн.
16 лютого 1997 р. Д. і Т. вчинили розбійний напад на К.,
заподіявши йому тілесні ушкодження середньої тяжкості, й
заволоділи його майном вартістю 475 грн.
20 лютого того ж року розбійний напад було вчинено
зазначеними особами на Г., під час якого потерпілому було
заподіяно тяжкі тілесні ушкодження. Вони заволоділи майном Г. на
суму 230 грн.
23 лютого 1997 р. Д. і Т. знову вчинили розбійний напад,
заподіявши потерпілому Н. тілесні ушкодження середньої тяжкості,
та заволоділи його майном на суму 263 грн.
Розглянувши касаційні скарги засуджених та їх захисників,
судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України
змінила вирок, зазначивши таке.
Судова колегія вважає, що обвинувальний вирок постановлено на
ретельно перевірених у судовому засіданні доказах. Суд
обгрунтовано визнав достовірними показання засуджених, дані ними
під час розслідування, і обгрунтовано послався на них у вироку.
Упродовж попереднього слідства Д. пояснював, що разом із Т.
вчиняв напади на громадян з метою заволодіння їхнім майном,
докладно розповів про обставини вчинення цих злочинів, підтвердив
їх при відтворенні обстановки й обставин подій.
Показання Д. узгоджуються й не протирічать поясненням, даним
під час розслідування Т. Останній розповів органам слідства про
всі напади, вчинені ним із Д., описав місця та накреслив їх схеми,
назвав дати, прикмети потерпілих, особливості знарядь злочинів, а
також викрадених речей тощо.
Визнані засудженими обставини вчинення злочинів
підтверджуються поясненнями потерпілих Ш., Ч., С., К., Г. і Н. про
те, що напади на них здійснювалися зненацька двома особами.
Показання потерпілих про кількість і види викрадених речей
збігаються з відповідними показаннями засуджених.
Згідно з висновками судово-медичних експертиз, внаслідок
нападів було заподіяно: Ш. і Ч. - легкі тілесні ушкодження без
розладу здоров'я, К. і Н. - середньої тяжкості, С. і Г. - тяжкі
тілесні ушкодження.
Свідок П. показала, що Д. розповів їй про напади на громадян,
які він вчинив разом із Т. Вона бачила в нього золотий ланцюжок із
хрестиком і золотий браслет.
Свідок К. В. стверджував, що Т. пропонував йому купити
золотий браслет, а Д. передав як заставу золотий ланцюжок із
хрестиком. Відповідно до протоколу виїмки золотий ланцюжок у К. В
вилучено і К. його упізнав.
Доводи засуджених про те, що за епізодом нападу на Н. їх дії
необхідно кваліфікувати як грабіж, є безпідставними. Із показань
цього потерпілого, з якими погодились і засуджені, вбачається, що
напад на нього було вчинено раптово. Від перших ударів у голову
він втратив свідомість. Удари завдавались у життєво важливі органи
зі значною силою. Згідно з висновком судово-медичної експертизи,
він одержав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Виходячи із
зазначеного дії обвинувачених правильно кваліфіковано судом як
розбійний напад, вчинений за попереднім зговором групою осіб і
повторно.
Суд установив, що 27 серпня 1996 р. Д. і Т. за попереднім
зговором вчинили розбійний напад на Н. К., під час якого Т. завдав
потерпілому сім ударів ножем у голову, шию й живіт, після чого до
останнього підбіг Д. і зірвав з руки барсетку з грошима. Від
заподіяних тілесних ушкоджень Н. К. помер. Ці дії засуджених
кваліфіковано судом за ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ) як розбійний
напад, вчинений за попереднім зговором групою осіб і поєднаний зі
спричиненням потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, та за п. "а"
ст. 93 КК як умисне вбивство з корисливих мотивів.
На попередньому слідстві Д. послідовно пояснював, що вони
йшли за потерпілим Н. К. зі станції метро з метою нападу та
відібрання барсетки. Біля будинку, в який прямував потерпілий,
він, Д., сховався за дерево, а Т. підбіг до Н. К. і вдарив, а коли
той від удару зігнувся, Т. витяг із кишені ніж і завдав ним йому
удари, від яких останній упав. Він, Д., підбіг і став висмикувати
барсетку з рук потерпілого. У цей час з балкону будинку якийсь
чоловік почав на них кричати, тому вони, забравши барсетку, з
місця події втекли. У барсетці були долари, посвідчення водія,
паспорт та інші документи. Посвідчення водія вони викинули в шахту
ліфта сусіднього будинку. Наведені обставини вчинення злочину Д.
деталізував при проведенні відтворення обстановки й обставин
події.
Т. на попередньому слідстві визнав, що разом із Д.
переслідував Н. К., а біля будинку, куди потерпілий хотів зайти,
обігнав його і завдав ножем декілька ударів у голову, шию та
живіт. У заяві про цей злочин Т. накреслив схему переслідування Н.
К. і місце нападу.
Згідно з показаннями свідка А. ввечері 27 серпня 1996 р. він
почув шум під своїм балконом і побачив, як дві особи били третю.
Коли ж почав на них кричати, один із нападників підняв голову, і
він запам'ятав його риси обличчя. При пред'явленні на попередньому
слідстві обвинувачених зазначений свідок вказав на Т. як на особу,
що схожа на одного з нападників.
Свідок П. пояснила, що Д. розповів їй, як наприкінці серпня
1996 р. він разом із Т. поблизу станції метро напав на чоловіка,
котрому Т. завдав удари ножем.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи на трупі Н. К.
виявлено різані рани голови, шиї й живота. Смерть потерпілого
настала від поранення живота з ушкодженням нирки, що
супроводжувалося гострою крововтратою.
Із протоколу виїмки видно, що в шахті ліфта будинку, на який
показав Д., знайдено посвідчення водія на ім'я Н. К.
Оцінивши в сукупності наведені докази, суд обгрунтовано
визнав Т. винним у вчиненні розбійного нападу за попереднім
зговором групою осіб, поєднаного зі спричиненням тяжких тілесних
ушкоджень, і умисного вбивства Н. К. із корисливих мотивів,
правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 142 КК і п. "а" ст. 93
КК ( 2001-05 ).
Разом з тим суд без достатніх підстав дійшов висновку про те,
що у вчиненні умисного вбивства Н. К. брав участь Д. Останній
послідовно пояснював, що вони домовилися з Т. тільки вчинити напад
з метою заволодіння майном, тому для нього було несподіванкою
застосування ножа, про наявність якого він не знав.
Т. також не заявляв про зговір з Д. на умисне вбивство, проте
не заперечував на попередньому слідстві факт застосування ним
ножа.
Усе це дає підстави вважати, що з боку Т. у даному випадку
мав місце ексцес виконавця. Крім того, кримінальний закон (ст. 93
КК ( 2001-05 ), який діяв на момент вчинення даного злочину, не
передбачав такої обтяжуючої обставини умисного вбивства, як
попередній зговір групи осіб.
Таким чином, за даним епізодом Д. не може нести
відповідальність за п. "а" ст. 93 КК ( 2001-05 ), а вчинений ним
за зговором із Т. розбійний напад необхідно кваліфікувати за ч. 2
ст. 142 КК. Вирок у частині засудження Д. за п. "а" ст. 93 КК
підлягає скасуванню, а справа - закриттю за відсутністю складу
злочину. З аналогічних підстав також підлягає виключенню з вироку
кваліфікація дій Д. за п. "з" ст. 93 КК за епізодом вчинення
замаху на умисне вбивство С.
При призначенні покарання засудженому Т. суд відповідно до
ст. 39 КК ( 2001-05 ) урахував характер і ступінь суспільної
небезпечності вчинених ним злочинів, дані, які характеризують його
особу, обтяжуючі та пом'якшуючі відповідальність обставини. У
зв'язку зі зменшенням обсягу обвинувачення Д. призначене йому
судом покарання підлягає пом'якшенню.
З урахуванням наведеного судова колегія в кримінальних
справах Верховного Суду України вирок щодо Д. у частині засудження
його за п. "а" ст. 93 КК ( 2001-05 ) скасувала, а справу закрила
за відсутністю складу злочину, виключила кваліфікацію його дій за
ст. 17, п. "з" ст. 93 КК, призначивши йому за сукупністю злочинів,
передбачених ч. 2 ст. 141, частинами 2 і 3 ст. 142 та ст. 17,
пунктами "а", "і" ст. 93 КК, 13 років позбавлення волі у
виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією майна.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 2, 2001 р.



on top