Про стягнення коштів
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt on May 10, 2000
Document n0040700-00, current version — Adoption on May 10, 2000

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 10.05.2000

(Витяг)

У вересні 1999 р. Ч. звернувся в суд із позовом до К. Б. та
К. М. про стягнення 27 тис. 757 грн. Рішенням Станично-Луганського
районного суду Луганської області від 21 червня 1999 р. позов було
задоволено, з відповідачів на користь Ч. стягнуто зазначену суму.
Це рішення набрало законної сили, проте виконано не було через
відсутність у боржників коштів.
29 вересня та 12 жовтня того ж року державним виконавцем було
описано майно боржників, а саме: 1/3 квартири в с.
Станично-Луганське та автомобіль "Опель-Кадет", 1983 року випуску.
У жовтні 1999 р. Ч. подав заяву про передачу описаного майна
в його власність, посилаючись на те, що боржники ухиляються від
виконання судового рішення.
Ухвалою Станично-Луганського районного суду від 26 жовтня
1999 р., залишеною без зміни ухвалою судової колегії в цивільних
справах Луганського обласного суду від 29 листопада того ж року, у
власність Ч. було передано 1/3 згаданої квартири вартістю 7 тис.
150 грн. і автомобіль вартістю 3 тис. 442 грн. та стягнуто із Ч.
різницю вартості переданої квартири в сумі 362 грн. Постановою
президії Луганського обласного суду від 9 лютого 2000 р. протест
прокурора Луганської області було відхилено, а зазначені судові
рішення залишено без зміни.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування всіх постановлених у справі судових рішень
і направлення її на розгляд суду першої інстанції. Судова колегія
в цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з
таких підстав.
Згідно зі статтями 61, 62 Закону від 21 квітня 1999 р. "Про
виконавче провадження" ( 606-14 ) реалізація заарештованого майна
здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу через
торговельні організації, відповідні структури Міністерства
фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах у двомісячний строк із
дня накладення арешту, а реалізація належного боржникові будинку,
квартири та іншого нерухомого майна провадиться шляхом продажу з
прилюдних торгів.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, на
виконання судового рішення 29 вересня та 12 жовтня 1999 р.
державним виконавцем було описано майно боржників К. Б. і К. М., а
саме: 1/3 квартири в с. Станично-Луганське й автомобіль
"Опель-Кадет".
Проте задовольняючи заяву Ч., суд на порушення зазначених
норм Закону ( 606-14 ) передав частину належної боржникові
квартири стягувачу без проведення прилюдних торгів, а
заарештований автомобіль - без додержання порядку продажу його
через торговельні організації.
Постановлюючи ухвалу про передачу описаного майна Ч., суд
послався на статті 388, 391, 400 ЦПК ( 1503-06 ), що регулюють
порядок реалізації такого майна, але всупереч вимогам зазначених
норм передав стягувачу нерухоме майно й автомобіль на порушення
встановленого цими нормами порядку.
За таких обставин ухвалу суду першої інстанції не можна
вважати законною та обгрунтованою, тому вона підлягає скасуванню.
Оскільки, залишаючи цю ухвалу без зміни, судова колегія і президія
обласного суду не взяли до уваги зазначені недоліки, ухвала
судової колегії та постанова президії також не можуть залишатися в
силі.
Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора
України задовольнила, ухвали Станично-Луганського районного суду й
судової колегії в цивільних справах Луганського обласного суду та
постанову президії цього ж суду скасувала і направила справу на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 6, 2000 р.



on top