Document n0034700-00, current version — Adoption on September 12, 2000

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

У Х В А Л А
від 12.09.2000

(Витяг)
Заподіяння потерпілій легких тілесних ушкоджень із
короткочасним розладом здоров'я невірно розцінено судом як замах
на умисне вбивство
Вироком Кіровського міського суду Луганської області від
9 червня 1999 р. Ф. засуджено за статтями 17, 94 КК ( 2001-05 ) із
застосуванням ст.44 КК ( 2001-05 ) на чотири роки позбавлення волі
у виправно-трудовій колонії загального режиму.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Луганського
обласного суду від 2 липня 1999 р. цей вирок залишено без зміни.
Ф. засуджено за замах на умисне вбивство без обтяжуючих
обставин.
Як установив суд, 13 жовтня 1998 р. приблизно о 19-й годині
ф. сиділа на лавці біля під'їзду свого будинку, де між нею та
сусідкою Л. на грунті неприязних стосунків, які раптово виникли,
спалахнула сварка. Під час сварки Ф., маючи на меті вбити Л.,
металевим повідцем для вигулу собак вдарила її в обличчя, а потім
стала бити головою об стіну будинку, лаву й асфальт, погрожуючи
вбивством. Після цього вона взяла шахтний ліхтар і вдарила ним
потерпілу по голові, а повідцем почала душити її.
Свій злочинний намір Ф. не довела до кінця з незалежних від
неї причин, оскільки втрутилися сусіди і, застосувавши фізичну
силу, припинили бійку.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про перекваліфікацію дій Ф. із статей 17, 94 КК на ч.1
ст.106 КК ( 2001-05 ) та про призначення їй за цим законом
покарання у вигляді одного року позбавлення волі.
Обговоривши доводи протесту та перевіривши матеріали справи,
судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України
протест задовольнила із таких підстав.
Визнавши Ф. винною в замаху на умисне вбивство Л. та
кваліфікувавши її дії за статтями 17, 94 КК ( 2001-05 ), суд
послався на показання потерпілої та свідків Б., З. і К. про те, що
засуджена била потерпілу, здавлювала її шию повідцем для вигулу
собак та погрожувала вбити.
Проте, аналізуючи ці докази, слід визнати, що суд дав
неправильну юридичну оцінку діям Ф.
Із пояснень потерпілої, засудженої та свідків вбачається, що
13 жовтня 1998 р. біля будинку на лавці сиділи Л., Ф., Б., З. і
Б.І. Між Ф. і Л. виникла звичайна побутова сварка через те, що Ф.
зробила недоречне зауваження останній.
Коли Л. попросила не втручатися в її розмову з Б., Ф. почала
обзивати її нецензурними словами, штовхнула в плече, від чого та
вдарилась головою об стіну будинку і впала на асфальт, а Ф.
продовжувала бити потерпілу головою об асфальт, руками в обличчя і
по тулубу. Л., вихопивши із рук Ф. повідець для вигулу собак,
стала ним відбиватися.
Як видно з пояснень Б. і З., вони втрутилися в бійку і
припинили її. Після цього Ф. пішла додому, а Л., наздогнавши її,
штовхнула в спину, Ф. також штовхнула Л. Потім остання, не
віддаючи повідця Ф., пішла викликати міліцію. Зателефонувавши,
вона повернулась і знову сіла на лавку. У цей час Ф., як видно з
її пояснень та пояснень свідків, прийшла додому, вмилася,
переодяглася в спортивний костюм, взяла шахтний ліхтар і вийшла у
двір.
Як пояснила засуджена, вона вийшла з квартири не з метою
продовжувати сварку з потерпілою, а щоб відшукати золотий
ланцюжок, який загубився під час бійки з Л. Побачивши останню,
вона попросила її повернути повідець. Оскільки Л. заявила, що
поверне його тоді, коли приїде міліція, Ф. вдарила потерпілу
ліхтарем, а потім повалила на лавку і почала бити. В бійку знову
втрутилися Б., З. та К. і припинили її.
Визнавши Ф. винною у замаху на умисне вбивство, суд виходив
із того, що вона під час бійки душила потерпілу і погрожувала
вбити її.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна. За
висновком судово-медичної експертизи, потерпілій було заподіяно
легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я у
вигляді саден і крововиливів на обличчі, голові та струсу
головного мозку.
Із матеріалів справи вбачається, що Л. у першій своїй заяві
від 13 жовтня 1998 р. на ім'я начальника Кіровського МУ МВС
просила притягнути Ф. до відповідальності за те, що вона побила
її. У цій заяві не згадується, що остання намагалася вбити її чи
висловлювала таку погрозу.
У скарзі приватного обвинувачення Л. просила притягнути Ф. до
кримінальної відповідальності за ч.1 ст.106 КК ( 2001-05 ) за
умисне заподіяння їй легких тілесних ушкоджень з короткочасним
розладом здоров'я, але теж не зазначала, що та душила її. Не
згадувала вона про це і в поясненнях, які дала оперуповноваженому
міліції.
В судовому засіданні 29 грудня 1998 р. під час розгляду
справи за приватним обвинуваченням Л. стала твердити, ніби свідки
цієї бійки розповіли, що під час останньої Ф. накинула їй на шию
повідець для вигулу собак і душила ним, але вона цього не бачила,
тому що була непритомною.
Оскільки свідки Б., З. і К. підтвердили, що Ф. під час сварки
та бійки душила потерпілу повідцем, суд за клопотанням прокурора
направив справу для провадження слідства, зазначивши, що дії Ф.
містять ознаки більш тяжкого злочину, зокрема злочину,
передбаченого ч.2 ст.206 КК ( 2002-05 ).
Під час нового розслідування справи було встановлено ті ж
обставини, але дії Ф. кваліфіковано вже за статтями 17 і 94 КК
( 2001-05 ) - як замах на умисне вбивство, і при новому розгляді
суд погодився з такою кваліфікацією.
Однак цей висновок не узгоджується з даними судово-медичної
експертизи про те, що в потерпілої не виявлено жодних ушкоджень на
шиї, які б свідчили, що Ф. намагалася задушити її. Не узгоджується
такий висновок і з конкретними обставинами справи та поясненнями
самої Ф., яка, визнаючи факт умисного заподіяння потерпілій легких
тілесних ушкоджень, показала, що наміру вбивати потерпілу не мала.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що під час бійки
їй також було заподіяно тілесні ушкодження з короткочасним
розладом здоров'я.
Таким чином, наведені у вироку докази свідчать про те, що Ф.
умисно заподіяла потерпілій Л. легкі тілесні ушкодження під час
сварки та бійки на грунті особистих неприязних стосунків.
Даних, які б підтверджували, що Ф. діяла з прямим умислом на
умисне вбивство потерпілої і не довела свій злочинний намір до
кінця з незалежних від неї причин, у справі немає й у вироку їх не
наведено.
Та обставина, що Ф. під час бійки з Л. погрожувала вбити
потерпілу та накинула їй на шию повідець, на яку послалися у
вироку суд і судова колегія в ухвалі касаційної інстанції, за
відсутністю інших об'єктивних доказів та виходячи з конкретних
обставин справи не може свідчити про наявність у засудженої
прямого умислу на вбивство потерпілої.
З урахуванням наведеного Ф. повинна нести кримінальну
відповідальність не за замах на умисне вбивство, а за наслідки,
які фактично настали від її дій, тобто за ч.1 ст.106 КК
( 2002-05 ).
Враховуючи зазначене, судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України протест задовольнила, вирок Кіровського
міського суду Луганської області та ухвалу судової колегії в
кримінальних справах Луганського обласного суду щодо Ф. змінила,
дії останньої перекваліфікувала зі статей 17 і 94 КК на ч.1 ст.106
КК ( 2001-05 ), за якою призначила їй покарання один рік
позбавлення волі, а у зв'язку з відбуттям цього строку з місця
ув'язнення звільнила.

"Вісник Верховного Суду України", N 1, січень-лютий 2001 р.



on top