Document n0027700-93, current version — Adoption on April 7, 1993

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 07.04.93

(Витяг)
У березні 1990 р. П. пред'явила позов до С. про поділ будинку
та встановлення порядку користування земельною ділянкою. Під час
розгляду справи у зв'язку зі зміною складу співвласників була
допущена заміна відповідачів і до участі в справі притягнуті
С. В., якій належить 30,8 % будинку N 117 по вул. Пушкіна в
м. Черкаси, та П. Ю., якому належить 54,5 % цього будинку.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Соснівського районного народного суду від 11 листопада 1991 р.,
залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах
Черкаського обласного суду від 18 грудня 1991 р., в позові
відмовлено.
Постановою президії Черкаського обласного суду від 26
листопада 1992 р. залишено без задоволення протест заступника
Генерального прокурора України.
У протесті заступника Генерального прокурора України
порушується питання про скасування постановлених у справі судових
рішень і направлення її на новий судовий розгляд у зв'язку з
порушенням судом вимог статей 15, 30 ЦПК ( 1501-06 ). Протест
задоволенню не підлягає з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивачці, яка порушила
питання про поділ будинку, належало на праві особистої власності
15,16 % будинку N 117 по вул. Пушкіна в м. Черкаси, С. В. - 30,8
%, а П. Ю. - 54,5 %.
Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови N 7 від 4
жовтня 1991 р. ( v0007700-91 ) "Про практику застосування судами
законодавства, що регулює право власності на жилий будинок"
роз'яснив, що в окремих випадках суд може, враховуючи конкретні
обставини справи, і при відсутності згоди власника, що
виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності
сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим
наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо
частка у спільній власності на будинок є незначною і не може бути
виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне
користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і
забезпечений іншою жилою площею.
Судом встановлено, що позивачка у спірному будинку не
проживає (разом з чоловіком вона забезпечена житлом у двокімнатній
квартирі), частка її у спільній власності на будинок є незначною.
Відповідно до висновку судово-технічної експертизи спірний
будинок між співвласниками можливо розділити лише за одним
варіантом, згідно з яким позивачці виділяється частина кімнати 1-3
розміром 10,5 кв. м і частина кухні 1-2 розміром 5 кв. м. Разом з
тим, судом встановлено, що при такому варіанті поділу приміщення
1-2 та 1-1 не матимуть денного освітлення. Експерт, який проводив
експертизу, пояснив у судовому засіданні, що за запропонованим ним
варіантом проводити поділ будинку недоцільно, оскільки такий
варіант був даний без урахування вимог БНіП.
Згідно зі ст. 152 Житлового кодексу України ( 5464-10 )
переобладнання і перепланування жилого будинку, що належить
громадянинові на праві особистої власності, провадяться з дозволу
виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів. Проте, як
видно з листа виконавчого комітету Соснівської районної Ради
народних депутатів від 18 вересня 1991 р., дозволу на
переобладнання і перепланування спірного будинку за запропонованим
експертом варіантом виконком не дав.
За таких обставин суд обгрунтовано відмовив позивачці в
позові і стягнув з відповідачів на її користь грошову компенсацію
за належну їй частку.
Наведені в протесті доводи про те, що суд, стягуючи з
відповідачів на користь позивачки грошову компенсацію, не з'ясував
дійсної вартості будинку і, зокрема, належної позивачці частки, є
безпідставними.
Як видно з висновку судово-технічної експертизи від 26 серпня
1991 р., вартість належної позивачці частки будинку становить 1720
крб. Суд же при визначенні дійсної вартості будинку виходив із
суми, за якою будинок міг бути проданий, і стягнув на користь
позивачки 6000 крб.
Виходячи з наведеного, судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора
України залишила без задоволення.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 2, 1995 р.



on top