Верховний Суд України на спільному засіданні судових палат з
кримінальних справ і військової розглянув клопотання захисника
засудженого Ф. про перегляд кримінальної справи в порядку
виключного провадження, внесене на розгляд палат за поданням п'яти
суддів Верховного Суду України.Вироком Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим
від 8 лютого 2000 р. засуджено за ч. 2 ст. 144 КК ( 2001-05 ): Ф.
і А. - кожного на п'ять років позбавлення волі у виправно-трудовій
колонії посиленого режиму з конфіскацією майна, а О. - із
застосуванням ст. 45 КК на чотири роки позбавлення волі умовно з
іспитовим строком три роки зі сплатою штрафу в розмірі 680 грн.Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного
Суду Автономної Республіки Крим від 23 березня 2000 р. вирок
залишено без зміни.Ф., А. й О. засуджено за те, що вони за попередньою змовою
вчинили вимагательство індивідуального майна громадян, поєднане із
застосуванням насильства, що не було небезпечним для життя і
здоров'я потерпілих, за таких обставин.Влітку 1998 р. за пропозицією Ч. і Д. між ними, з однієї
сторони, і Ф. - з іншої, було укладено усну угоду, згідно з якою
останній зобов'язався скуповувати в Криму фрукти за гроші Ч. і Д.
та через провідників поїздів поставляти їх до Москви, а Ч. і Д. -
реалізовувати їх на ринках. Після закінчення цієї діяльності
передбачалось одержаний прибуток поділити порівну між усіма
учасниками угоди. Згідно з цією домовленістю Ф. до вересня 1998 р.
на одержані від Ч. і Д. гроші поставляв їм фрукти, а вони
продавали їх.У червні 1999 р. Ф. дізнався, що Д. повернулася додому й має
намір продати свій будинок та виїхати за межі України. 16 червня
1999 р. він домовився зі своїми знайомими А. й О. поїхати до Д. і
одержати від неї 1 тис. доларів США, які вона за його підрахунками
повинна була віддати йому за підсумком їх спільної діяльності.Увечері 16 червня 1999 р. вони втрьох прибули до помешкання
Д. і там зустрілися з нею та її чоловіком. Ф. почав вимагати
віддати йому 1 тис. доларів як його частку прибутку від спільної
діяльності. Проте Д. відмовилася виконати цю вимогу, заявивши, що
нічого йому не винна. Тоді А. схопив її за горло, вимагаючи
негайно розрахуватися з Ф. При цьому він сказав, що в разі
неповернення боргу вони заберуть у неї будинок. У ці події
втрутився чоловік потерпілої - Д. О., але А. ударив його кулаком в
обличчя, після чого завів Д. у дім, де вимагав видати документи на
будинок, розраховуючи, що без них вона не зможе його продати і
змушена буде розрахуватися з Ф. Під впливом погроз та насильства
Д. віддала паспорт на будинок, паспорти свій і чоловіка та
написала розписку про те, що вона заборгувала Ф. 4 тис. грн. (на
той час еквівалент 1 тис. доларів США), після чого Ф., А. й О.
залишили помешкання Д. 24 червня 1999 р. за заявою Д. їх було
затримано.Розглянувши клопотання захисника та подання суддів, у яких
порушено питання про перекваліфікацію дій засуджених на ст. 198-2
КК ( 2002-05 ), судові палати дійшли висновку, що в цій частині
клопотання підлягає задоволенню.Відповідно до вимог закону вимагательство - це корисливий
злочин, при вчиненні якого винна особа має намір незаконно
одержати чуже майно чи право на нього або добитися вчинення
потерпілим інших дій майнового характеру.Суд дійшов висновку, що Ф., вчиняючи зазначені дії, мав на
меті одержати від Д. свою частку прибутку від спільної діяльності,
яка за його підрахунками складала 1 тис. доларів. А. й О. знали
про такий намір Ф. і були переконані, що своїми діями сприяють
йому в поверненні боргу.Висновки суду щодо змісту суб'єктивної сторони вчинених Ф.,
А. й О. злочинних дій грунтувалися на показаннях не тільки цих
осіб, а й потерпілої Д. Остання підтвердила, що з Ф. було укладено
усну угоду про те, що він поставлятиме до Москви фрукти, які вона
разом із Ч. реалізовуватиме на ринках. Умови цієї угоди Ф. виконав
(скуповував фрукти, завантажував їх на найнятий ним транспорт,
домовлявся з провідниками поїздів про доставку фруктів до Москви
тощо). Вона і Ч. повинні були сплатити Ф. певну суму грошей за
його участь у спільній діяльності, але цього не зробили. 16 червня
1999 р. Ф., А. й О. вимагали (в тому числі застосовуючи погрози й
насильство), щоб вона віддала Ф. 1 тис. доларів, як його частку
прибутку від спільної діяльності.Зі звукозапису телефонної розмови між Ф. і Д., зробленого за
ініціативою останньої, також вбачається, що Д. визнавала
зазначений борг і погоджувалась з тим, що він складає приблизно 1
тис. доларів.За таких обставин дії Ф., А. й О. були спрямовані не на
заволодіння чужим майном, а на примушування Д. до виконання
цивільно-правового зобов'язання, у зв'язку з чим мали
кваліфікуватися за ч. 2 ст. 198-2 КК ( 2002-05 ) як поєднані з
насильством, що не було небезпечним для життя і здоров'я
потерпілих, за попередньою змовою групою осіб.Суд же, як правильно зазначає у своєму клопотанні захисник,
безпідставно кваліфікував ці дії за ч. 2 ст. 144 КК ( 2001-05 ),
тобто неправильно застосував кримінальний закон. Касаційна (на той
час) інстанція цю помилку не виправила.З урахуванням наведеного клопотання захисника в цій частині
підлягає задоволенню, дії засуджених (щодо А. й О. - в порядку,
передбаченому ст. 395 КПК ( 1003-05 ) - перекваліфікації з ч. 2
ст. 144 на ч. 2 ст. 198-2 КК ( 2001-05, 2002-05 ) з пом'якшенням
їм покарання.Що ж до доводів захисника про те, що судові рішення треба
скасувати внаслідок порушення судом кримінально-процесуального
законодавства, то вони є безпідставними, оскільки якихось порушень
норм КПК ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ), які б тягли зміну чи
скасування судових рішень, допущено не було.Виходячи з викладеного, Верховний Суд України клопотання
захисника задовольнив частково, вирок Кіровського районного суду
Автономної Республіки Крим від 8 лютого 2000 р. і ухвалу Судової
колегії з кримінальних справ Верховного Суду Автономної Республіки
Крим від 23 березня 2000 р. щодо Ф., А. й О. змінив -
перекваліфікував їх дії з ч. 2 ст. 144 на ч. 2 ст. 198-2 КК
( 2001-05, 2002-05 ) і призначив Ф. і А. три роки позбавлення волі
кожному, а О. - із застосуванням ст. 45 КК - два роки позбавлення
волі умовно з іспитовим строком три роки.
Дії засуджених, спрямовані на примушення потерпілої до виконання цивільно-правового зобов'язання, безпідставно розцінено судом як вимагательство і кваліфіков...
Дії засуджених, спрямовані на примушення потерпілої до виконання цивільно-правового зобов'язання, безпідставно розцінено судом як вимагательство і кваліфіковано за [...]
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on December 19, 2001
Document n0025700-01, current version — Adoption on December 19, 2001